Неділя, 08 травня 2016

Стійкий олов'яний солдатик

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Бьярне Кім Педерсен має квітку маку завжди поряд зі своїм серцем. Бьярне Кім Педерсен має квітку маку завжди поряд зі своїм серцем. Фото: Йоханес Вамберг Андерсен.

Данський письменник Бьярне Кім Педерсен написав твір, присвяченний українській жінці #NadiaSavchenko.

Бьярне Кім Педерсен – один із письменників данського острова Фюн, який разом з 14 графіками і 12 письменниками брав участь у створенні книги «Попутник». Для цього видання митці повинні були надати роботи, створені під впливом творчості Г. Х. Андерсена. Книга «Попутник – любителям фантастики Г. Х. Андерсена» вийшла 8 серпня 2015 року за фінансовой підтримки фестивалю Ганса Християна Андерсена.

«''Олов'яні солдатики!'' – виголосив хлопчик, плескаючи в долоні; він отримав їх на день народження і розставив на стіл. Солдатики були схожі між собою і тільки один трохи відрізнявся...».

Г. Х. Андерсен

Багато років потому далеко від Данії жила одна дівчина на ім'я Надія. Вона народилася у сім'ї інженера-механіка та швачки і росла поряд зі старими мотоциклами. У майстерні їх розбирали на запчастини та збирали знов, перш ніж катати дівчинку на повній швидкості.

Її мати хотіла, щоб вона розробляла гарний одяг у школі дизайну. Але ні, вона буде літати. Вона вступить до авіаційного університету. Вони сказали «ні» знову і знову «НІ».

Однак, врешті-решт їй дозволили приїхати у військовій формі. Вперше, як радиста залізничних військ, пізніше їй було дозволено стати десантником і вона була єдиною жінкою в миротворчій місії України в Іраку.

Після повернення вона знову пішла до авіаційного університету. Склала іспити і могла літати високо в небі. Коли студенти зібралися на Майдані, вона була також з ними, допомогала разом зі своєю сестрою. Потрібно було багато чого робити, коли кілька сотень тисяч людей зібралися, щоб викинути корумпованого президента за ворота.

Настрій був такий, як пише Ольга Перехрест у вірші «Мамо, я тепер екстреміст» (вірш можна прочитати данською і англійською мовами).

Пізніше вона була в силах самооборони, які стояли в першому ряду, коли загони «Беркута» атакували. У найгірші дні все було схоже на удари Володаря Перснів. Їй доводилося застосовувати навички надання першої допомоги у дні, коли Майдан Незалежності був осквернений кров'ю повсталих людей.

Багато загибло, і сьогодні горить яскраве вогнище для тих, хто загинув, коли вона й інші люди відновили гідність країни.

Новий президент був обраний, на жаль, країна також зазнала нападу із застосуванням зброї сусідньої країни і «зелених чоловічків».

Вона продовжила боротися за свою країну, але далеко від фронту. Жінка-солдат сформувала своє відділення і приєдналася до добровольчого батальйону, який знала ще з Майдану.

Надія прийшла навчати інших добровольців навичкам військової медицини і мистецтву бути солдатом. Під час спроби врятувати поранених солдатів її захопили «зелені чоловічки» 18 червня 2014 року. Наступного дня її показали на відео, де вона сидить в наручниках у приміщенні, схожому на спортивний зал.

20 червня їй надягли на голову смердючий мішок і повезли у невідомому напрямку, змінюючи постійно автомобілі. Крізь мішок вона змогла розпізнати моделі машин і їхні кольори. Вона ставила запитання викрадачам, тоді вони зав'язали їй очі. За даними російської прокуратури, вона перетнула кордон без дозволу, тому і була заарештована.

Російска влада закидає їй вбивство двох російських військових кореспондентів, які були з їхніми військами на блокпосту і потрапили під обстріл.

Її доправили у в'язницю в Москві. Вона насправді була солдатом тієї війни, яку офіційна влада війною не визнає. Солдати російського президента – не солдати, а якщо вони і є, то були у відпустці і просто взяли усю свою військову техніку з підрозділів, частиною яких вони є.

Трохи згодом ми дізналися, що сигнал телефона цієї непохитної жінки-солдата був далеко від того місця, де загинули двоє журналістів.

Якщо в Україні немає російських солдат, то хто дав право їхньому президенту викрадати полонених і вивозити в іншу країну?

Це називається Женевські конвенції

«– Судове переслідування військовополонених має відповідати основним принципам справедливого судового розгляду».

Вона не розраховувала на справедливий судовий розгляд. Її адвокатам не дозволили надати докази її невинуватості. Надію навіть хотіли відправити до психіатричної лікарні.

Під час перебування у своїй камері в Москві, на батьківщині її обрали депутатом парламенту.

Пропагандистські російські газети зображають її як машину для вбивства у сукні. Через ганебне ставлення до неї у в`язниці і на знак протесту проти незаконного затримання, вона оголосила голодування.

Маленька жінка-солдат говорить через ґрати:

«За останні півроку я навчилася говорити російською. У мене немає ненависті до росіян, хоча це те, у чому прокурор звинувачує мене. Я не вбивала російських журналістів...

Я зрозуміла, що у мене багато друзів у Росії. Це моя перша поїздка до Росії, нажаль вона триває у в'язниці. Я не маю змоги поспілкуватися з багатьма росіянами. Але я отримую їхні листи і знаю їхні справжні думки.

У вас є власна думка, і я можу відокремити правду від брехні у ваших голові і серці. Я не вважаю, що ми, українці, можемо бути вашими ворогами, і я не вважаю жодним чином вас моїми ворогами.

Я б ніколи не сказала, що росіяни погані люди. Це не стосується брехливих і корумпованих слідчих і суддів. Але ви маєте розуміти, не існує поганих країн – лише погані окремі особи. Я хочу сказати, що ці люди, яких я зневажаю, не завадять мені поважати хороших людей. Дякую за підтримку.

Я не хочу покидати цієї в'язниці, тому що охоронці-конвоїри становлять небезпеку для мого життя. Вони знущаються над моєю національною та особистою гідністю, українською мовою і поводяться образливо.

Охоронці також жорстоко поводяться з моєю мамою, 77-річною жінкою. Вони використовували грубу силу проти неї.

Я хотіла би також додати – я хочу товаришувати з усіма росіянами, які відмовляються взяти в руки зброю і йти до моєї країни, щоб убивати моїх співвітчизників. Дякую».

Тендітна жінка все ще перебуває у в'язниці в Москві. Ще тонкіша і стрункіша після голодування. Вона навіть не думає, що вийде з в'язниці живою.

Але я бачив її фотографію в музеї Великої Вітчизняної війни. У фойє знаходиться її фотографія з зображеннями всіх українських солдатів, полеглих в бою. Всі в оточенні маків – символа миру.

Вона ще жива, але скільки це триватиме, перш ніж її ім'я потрапить на дошку героїв серед усіх інших героїв?

Квітка маку завжди поряд з моїм серцем, маленька жінка-солдат. Пам'ять про мирний марш у Києві 9 травня і її день народження двома днями пізніше.

Є герої, які
жертвують собою і борються за те,
чим ми дорожимо

Переклад Олени Яних

Прочитано 1304 разів Останнє редагування Понеділок, 23 травня 2016

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Підтримай нас

CVR номер: 35 70 79 64.

Підтримай нас

 

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   

Made by Amaze Studio Team