В народі казали, що Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем. В українських селах дотепер дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрова. Ось чому від Покрова і до Пилипівки (один із постів східних християнських церков, який триває з 28 листопада до 6 січня) в Україні пора наймасовіших шлюбів.
Козацьке свято
Свято було запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів. Місто було оточене чужинцями, і Божа Мати начебто покрила своїм омофором городян, які молилися на всенічній службі у церкві. Це побачив святий Андрій: пiд церковним склепiнням з'явилася Пресвята Богородиця в оточеннi ангелiв, пророкiв i апостолiв і накрила своїм омофором православних християн. Це було провістям перемоги. Так і сталося: невдовзі надійшли воїни-захисники й звільнили населення від нападників.
Омофорій Божої матері. Франсіско де Зурбаран, 1655 р. Фото: Nasonov13.
Серед предків, які століттями страждали від чужоземних набігів, легенда набула особливої популярності. Божу матір, яку називали Покровою, вважали своєю заступницею запорізькі козаки. Щорічно 1 жовтня за старим стилем з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у головному храмі святої Покрови. В цей день відбувалися вибори нового отамана.
Після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році козаки, які пішли за Дунай, взяли з собою образ Покрова Пресвятої Богородиці. Вони настільки вірили в її силу, так щиро відзначали свято, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрова в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва, а тепер це ще День захисника України.
Аби не зостатися дівкою
До Покрова завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої. До початку жовтня зазвичай закінчували сівбу озимих. Саме у цей час розпочиналася пора весіль, яка тривала два тижні до Пилипівського посту. Дівчата, які мріяли взяти шлюб саме цього року, молилися: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». А на Поділлі дівчата казали: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!» Існувала навіть прикмета: якщо йде сніг – буде багато весіль.
За традицією, після одруження дівчина вже була молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після сватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою.
Для дівчат це було найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль. Залюбки брали участь у весільних обрядових дійствах і юнаки.
Прийшов Покров – не нагрієш хату без дров
Щоб усi члени родини були здоровими, старша господиня цього дня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, коли йшли до церкви, i проказували:
Пресвята Покрiвонько,
Перед твоїм кривалом
Голови схиляємо.
Прохаємо, Покрiвонько,
Од лиха укрити,
Здоров’ячко наше
Знов нам обновити.
На свято майстри сходилися і покривали дах вдовиці чи сироті, щоб їхню долю від нещастя накрити. Це свідчить про існування давнього звичаю допомагати членам роду, які потребують цього. Напередодні «засушували хату» – починаючи топити піч, тричі перекидали через дах шмат кізяка. А вже коли пічний вогонь розігрівав оселю, то під її дах запрошували і саму Покрову: «Покрова, кохана, ходи до нас в хатку. Будеш ти співати і нас звеселяти».
Статуя Богородиці у Львові.
Також впродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із півночі – холодною, із заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою.
Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді. В народі навіть зберіглося повір’я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: «Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром».
В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: «Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома».
У жовтні повністю закінчувалися роботи в полі, садівники набивали комори і льохи яблуками. Раділи господарі, яким вдалося зібрати багатий врожай. Веселішали і господині. Цієї пори їхні чоловіки нерідко жартували: «Як прийшла косовиця, то й жінка породиться, як прийшли жнива, жінка як нежива, а як прийшла Покрова, то й жінка здорова».
Переклад Олени Яних