Середа, 01 квітня 2020

Пшеничний коровай – головний символ українського весілля

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Один із прикладів короваю, випеченого в українській діаспорі Данії. В середині хліба насипана сіль, що захищає від ворожих сил і чар. Один із прикладів короваю, випеченого в українській діаспорі Данії. В середині хліба насипана сіль, що захищає від ворожих сил і чар. Фото: Олени Яних.

Для предків українців коровай був тим елементом, який об'єднував цілу систему весільних обрядових дій.

Як весільний хліб він відомий не лише в українських традиціях. Багатьма іншими народами він нерідко вживався у необрядових формах.

Об'єднання родів

Коровайна традиція давно усталена в Україні. Крім самого короваю, люди випікали багато іншої весільної здоби: гільце, теремок, дивень, ріжки, калач, лежень, батька, покрасу, пару, полюбовників, двійки, шишки, весільні гуски, сову, калачики тощо. Кожен з виробів виконував свою обрядову функцію у цілісній весільній драмі.

Головним символом свята був коровай (його відсутність у такий день сприймалася як неповноцінність, навіть незаконність весілля), тому саме він ставав атрибутом найдраматичніших обрядових дій: благословення молодих, покривання молодої, об'єднання родів.

Коровай виготовляли лише до першого одруження, вдовам та вдівцям його не випікали, а гостина з нагоди одруження без короваю вважалася не весіллям, а вечіркою.

Весільний хліб нової родини

Дуже давній обряд українців – бгання короваю. Він символізує освячення громадою новоствореної родини. Це один із важливих обрядів традиційної української весільної церемонії. Бо весільний коровай, тобто святковий, багаторецептурний хліб, символізує сімейне щастя та благополуччя.

Традиція бгання короваю має деякі відмінності у різних областях України. Бгали його у п'ятницю або суботу в оселі молодої (у східних районах), у родичів (на Поділлі та Волині) або ж в родинах обох молодих. Часто у цьому ритуалі брали участь родичі, символізуючи поріднення сімей. Неодмінно для випікання короваю родичі молодят запрошували поважних заміжніх жінок. Таких, які у власному житті продемонстрували свою здатність створювати та зберігати щастя, злагоду та добробут у родині.

Благослови, Боже

Навколо процесу випікання весільного короваю існувало чимало ритуальних дійств. Коровайниць зазвичай зв’язували рушником, поки вони місили тісто та виліплювали оздобу. Це щоб майбутня родина була міцною. Коровайниці хрестили піч, дерев’яну лопату, якою подавали коровай до печі. А саму здобу і хрестили, і піснями та приказками улещували, аби гарно підійшла та була красивою і духмяною.

Люди вважали за добру ознаку, коли збиралася непарна кількість коровайниць (найкраще семеро жінок). Щоправда, у деяких районах запрошували парну кількість: щоб молодята увесь вік прожили у парі. До того ж коровайниці мали перебувати у першому шлюбі і жити у злагоді. Існувало повір'я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий – віщує розлучення, а покручений – злу долю.

Починалася церемонія приготування короваю благословенням матері під супровід пісень, що передавали радість роду від одруження.

Замішування короваю відбувалось під жартівливі пісні. Далі коровайниці заводили пісню про весільну паляницю і про те, що додати у тісто, щоб вона була доброю. Як коровай був посаджений у піч, старша коровайниця або «кучерявий» стукали хлібною лопатою об чотири стіни, а всі інші підіймали діжу і танцювали з нею по хаті, тричі вдаряючи об стелю: «щоб добре виріс і хорошим вдався коровай». Коровайниці співали, прославляючи піч, називаючи її золотою, просили спекти гарний коровай. У деяких регіонах України (наприклад, на Полтавщині) діжу, в якій місили коровай, розбивали.

Окраса весілля

Найбільш популярною формою короваю в Україні була висока кругла паляниця, оздоблена квітами, шишками, пташками з тіста. Все це у народному уявленні символізувало багатство, плодовитість, подружню вірність. Неодмінним атрибутом прикрашання весільного хліба були: барвінок, овес (чи колос пшениці, жита) і калина. Вони мали сприяти зміцненню шлюбу, щастю й добробуту.

Коровай був справжньою окрасою весільного столу, символізував достаток і щастя, а наприкінці свята його ламали (не різали, щоб не «зарізати» щасливу долю подружжя) на шматочки, розподіляючи між усіма гостями. Ті у відповідь дякували молодим і підносили подарунки.

Переклад Вікторії Захаркіної

Прочитано 124 разів

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Підтримай нас

CVR номер: 35 70 79 64.

Підтримай нас

 

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   tv   g

mistse dlia reklami

Made by Amaze Studio Team