Субота, 15 серпня 2015

Волонтери виглядають самотніми кораблями, але вони вже збираються у флотилії

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Лідер українсько-данської організації «Допоможи українським дітям» про результати поїздки в українські організації, куди прийшла допомога з Данії.

Ми зустрілися з Олександрою Ігнатик-Еріксен під час завантаження чергової машини з гуманітарною допомогою для відправки до України. У розмові лідер організації «Допоможи українським дітям» поділилася планами роботи, висловилася щодо ситуації в Україні і окреслила коло проблем, з якими довелося зіткнутися. Про все, що вразило, здивувало, викликало шок і порадувало під час подорожі, читайте нижче.

Нове «місце проживання» дитячого майданчика

– Першим місцем, куди ми приїхали, був дитячий Крупівський навчально-реабілітаційний центр для дітей з проблемами зору. Він знаходиться в селі Крупа за 30 км від Луцька, і є єдиним подібним закладом для незрячих дітей у Волинській області.

Це був перший пункт, куди був розподілений останній вантаж з гуманітарною допомогою, садок Біспеб`єрг. Туди ми і поїхали з чоловіком. Відразу на в'їзді у селище стоять дуже дорогі будинки. Хеннінг (чоловік Олександри, ред.) був вражений, оскільки це не підлягає ніякому порівнянню з данською розкішшю.

Ми не могли знайти центр і зупинилися біля одного респектабельного будинку, щоб запитати у чоловіка у дворі дорогу до реабілітаційного центру. Він не знав.

Центр же знаходився від його будинку у двох кілометрах навпростець. Коли ми дісталися місця, я запитала у директора, чи допомагає центру хтось з місцевих багатіїв. Відповідь була заперечною. Там же стоїть будинків 60-70, в яких тільки вартість воріт! може бути дорожчою за всю нашу надану центру допомогу.

Приємно було затвердитися в думці, що в Україні є місця, як ось цей Крупівський реабілітаційний центр, де у персонала є бажання працювати з такими хворими дітками. Вони шукають гуманітарну допомогу. Директор шукає спонсорів. Вони хочуть щось зробити, якось поліпшити центр.

Один з прикладів. Держава виділила центру гроші на ремонт спортзалу. Так вони умудрилися за ці кошти відремонтувати не тільки спортзал, але і кухню разом з їдальнею. А все тому, що всі ремонтні роботи в центрі персонал робить своїми силами, закупляються тільки матеріали. Мене це дуже надихнуло. Вони говорять, що стукають у всі двері, в які тільки можна достукатися, і своїми силами намагаються підтримувати центр в робочому стані.

В одному з підрозділів цього реабілітаційного центру (для найменших 4-8 років) не було дитячого майданчика. Тепер, завдяки частині садка, що приїхав з Данії, в центрі з'явиться ігрове місце для дітей.

Такий сильний контраст вражає, коли поряд з шаленим багатством знаходиться центр для хворих дітей, які потребують елементарних речей. Українці повинні навчитися помічати, що навколо них відбувається. У Данії таке неможливе, а Україні треба в цьому напрямі розвиватися.

На кухні з дитсадка Біспеб`єрг тепер готують для українських дітей

– Друге місце, куди приїхала данська гуманітарна допомога (дитячий садок), це табір «Лісова застава» для дітей загиблих військових, дітей, батьки яких на війні, і дітей переселенців. Всі ці діти з певними психологічними проблемами.

Табір знаходиться в селищі міського типу Димер за 80 км від Києва. Цей табір створили волонтери своїми силами. На території старого покинутого санаторію змогли відремонтувати будівлю, тому взимку тут за зміну приймають 36 дітей. Влітку ж діти живуть в наметах на 20 місць і таким чином табір може розмістити 120 дітей. У наметах з дітьми живуть і педагоги.

Ми привезли туди багато меблів з данського дитячого садка Біспеб`єрг, кухню, якій вони були дуже раді, оскільки у них не було обладнаної кухні. З Данії також приїхали холодильник, ліжка, шафи, посуд, кухонний комбайн, іграшки, ігрові матеріали і багато іншого. Дуже багато таких речей, які потрібні першочергово.

Коли директор і один із засновників табору Ірина Сазонова показувала нам територію табору, ми дізналися, що в листі очікування зараз знаходиться 960 дітей. Оскільки при таборі працюють психологи, волонтери відбирають в першу чергу тих дітей, кому такого роду відпочинок і реабілітація найбільш необхідні.

Психологічна допомога поділена на 4 етапи. Перший – це адаптація дитини. На другому етапі дитині допомагають подолати психологічні бар'єри. Наприклад, тато на війні і дитина не дозволяє собі радіти, тому що може бути татові у цей момент погано. Або буває, що діти перестають виявляти емоції, не можуть заплакати.

На третьому і четвертому етапах дітей вчать ділитися своїми проблемами з оточуючими і пристосовуватися до реальності. Це дійсно саме те, що зараз дуже необхідне багатьом дітям, які стикнулися з війною. І дітей, потребуючих психологічної допомоги, в Україні сьогодні, на жаль, десятки тисяч.

І в цьому таборі знову вразила наша держава. Влітку волонтери орендують декілька наметів на 20 місць у Міністерства Надзвичайних ситуацій. Минулого року МНС надало табору намети безкоштовно, а цього року волонтери змушені орендувати один намет за 300 гривень на добу!

Керівник табору Ірина Сазонова звернулася до нас з проханням про допомогу. Нагодувати дітей завдяки небайдужим українцям можуть, а ось селити ніде. Зараз для мого чоловіка це першочергова задача – пошук таких наметів, на 20 місць, щоб вже, нехай не в цьому, але хоч наступного року, в цьому таборі змогли відпочити і отримати професійну психологічну допомогу значно більша кількість дітей.

Ось цей контраст інтересів шокує. Нічого не бачу, нічого не чую. Коли про це питаєш у чиновників з Міністерства Надзвичайних ситуацій і Міністерства соціальної політики, то вони нічого про це не знають. Це нагадує школяра, який провинився і не визнає свою провину. Допомогу ж від держави волонтери отримують у вигляді великої кількості перевірок.

Волонтери змогли зібрати кошти на придбання дуже старого автобуса для перевезення дітей. Радості не було меж! Але тепер в таборі не можуть цим транспортом скористатися, оскільки зібрати всі необхідні документи для отримання дозволу на транспортування дітей цим автобусом виявилося нереальною задачею.

Створюється враження, що українській державі такі ініціативи заважають.

Прийшов час для реформ і в Міністерстві соціальної політики

– Мене розчарували відвідини Міністерства соціальної політики. Заступник міністра вперше почув про існування центру для переселенців в Києві на Фроловській, який допоміг за рік (почав роботу 5 серпня 2014 року, ред.) свого існування понад 40.000 переселенців (саме стільки людей занесено в базу даних центру, ред.). Це 3 % всіх внутрішніх переселенців в Україні.

У Міністерстві немає комп'ютерної програми, яка може відстежувати пересування переселенців, їх реєстрацію, отримання допомоги. І урядовці на вищому рівні більше скаржаться на відсутність можливостей, ніж пропонують якось розв'язати проблеми.

Я вже не кажу про те, що на офіційному сайті Міністерства було розміщене більше сотні телефонів і адрес, де нібито вимушені переселенці можуть знайти житло. Реальним виявився один номер телефону, на якому київському волонтеру відповіли і дали її ж номер телефону із завіреннями, що там допоможуть. Тобто була опублікована неперевірена інформація.

На зустріч у Міністерстві соціальної політики я потрапила з групою волонтерів. Намагалася знайти в Міністерстві можливості для вирішення проблеми з транспортуванням гуманітарних вантажів з Данії. Це найбільша проблема для організації «Допоможи українським дітям».

Я розповіла заступнику міністра соцполітіки Віталію Мущиніну, що ми могли б відправляти з Данії більше гуманітарної допомоги, але необхідна допомога з транспортом. Відповідь чиновника була простою: «А що я робитиму з вашою гуманітарною допомогою? Навіщо вона мені потрібна в міністерстві?»

І що ж тепер з транспортом? Волонтери Данії не отримають підтримку з України?

– Не зовсім так. Фонд «Свої» в Києві (волонтери Леся Литвинова, Оксана Сухорукова) намагаються зараз вирішити питання з транспортуванням наших вантажів. Після «невдалої зустрічі» із заступником міністра Мущиніним на зустріч з волонтером Лесею Литвиновою напросився міністр соціальної політики Павло Розенко. На подив волонтерів у міністра з`явилося бажання допомогти і розв'язати проблему з транспортуванням вантажів з Данії. Зараз все знаходиться, правда, на стадії переговорів з міністрами транспорту і соціальної політики. Тож, сподіватимемося…

Є також львівські волонтери, які готові, ніби, допомагати з транспортом, якщо ми перевозитимемо госпітальне обладнання. Зараз кияни з фонду «Свої» (волонтер Оксана Сухоруков) ведуть переговори з ними на цю тему. Але поки єдиний реальний для нас вихід – збирати гроші на транспорт, як і раніше, самостійно.

До речі, з останньою машиною «Допоможи українським дітям» вже відправила до України 103 тонни гуманітарних вантажів. Останню хуру сплатила одна активна українка в Данії Ольга Брун, волонтер на острові Ютландія. Ми завантажили тільки половину машини в Копенгагені. Це меблі, які будуть відправлені до нового дитячого будинку, що будується, на 30 місць в Запоріжжі.

Другу частину хури довантажили на складі Ютландії такі ж небайдужі волонтери, які допомагають Україні. Ми до Києва зазвичай платимо 1.800 євро. Ця машина їде на Запоріжжя, а значить плюс 500 євро. Всього цей вантаж коштуватиме 2.300 євро за транспортування. (Вантажівка з гуманітарною допомогою прибула до Запоріжжя на 13 серпня. Ред.)

Але організація «Допоможи українським дітям» має понад 300 членів. Хіба це не передбачає приєднання її до державної програми з надання транспорту безкоштовно?

Як виявилося, процедура приєднання до цієї програми займає декілька місяців, а ми не можемо просто чекати...

Речі знайшли нових власників

– Знаменська гімназія (Кіровоградська область), де живуть діти з церебральним паралічем та іншими порушеннями опорно-рухового апарату, отримала також частину від данського дитсадка Біспеб`єрг.

Ми в своєму турі по Україні в гімназію не доїхали, але знаємо, що меблі, іграшки, посуд, батареї для опалювання, металеві двері і багато чого іншого адресат одержав.

Перша допомога за останні 30 років

– Третє місце, куди ми доставили данську гуманітарну допомогу, – це Чернігівська Центральна обласна психоневрологічна лікарня на 880 місць. Тут проходять лікування як дорослі, так і діти.

Заступник головного лікаря розповіла, що гуманітарна допомога з Данії – перша така велика гуманітарна допомога за останні 30 років. (Лікарня отримувала допомогу з Данії вже двічі. Вперше волонтери надсилали госпітальне обладнання, а вдруге туди була відправлена частина дитсадка для дитячого відділення. Ред.) Українська держава, як і в інших випадках, «допомагає» перевірками.

Вибачався заступник головного лікаря за те, що не виконав обіцянку і ліжка не були поставлені звичайним пацієнтам, їх надали військовим, які проходять лікування в цій установі. Хтось з них був звільнений з полону, хтось бачив смерть і не витримав жахів військового життя психологічно. У лікарні не так багато ліжок на колесах, щоб перевозити хворих.

Волонтери звичайно ж не заперечують проти такого рішення медперсоналу. З останнього данського вантажу лікарні вдалося повністю обладнати ігрову кімнату для дітей.

Якби не війна, то українці, напевно, навіть не задумалися б, що можна відправляти до України госпітальні ліжка, і що їх потребують українські лікарні. Тут же, закордоном, вони часто викидаються...

Коли я спілкувалася з урядовцями в Міністерстві соціальної політики, то говорила, що з подібними проблемами до нас звертаються волонтери з Німеччини, Швеції, Польщі, інших країн Європи з проханням допомогти вивезти гуманітарний вантаж. Я пояснювала, що тут (у Данії) багато речей з лікарень просто викидається, а можна було б все відправити до України. Проте це не викликало ніякого інтересу у заступника міністра.

Повинен відбутися стрибок в свідомості українців

– Після Мінсоцполітіки ми разом з групою українських волонтерів (Леся Литвинова, Оксана Сухорукова, Олександра Дворецька («Восток-SOS») і журналіст «УП» Галина Титиш) зустрілися з Давидом Кизирія, представником грузинських реформаторів в Україні. Він розповів, що в Грузії були такі ж проблеми, поки не стався стрибок в ментальності. Ось ці ініціативні групи з свідомими громадянами країни повинні тиснути на уряд і на суспільство. Суспільство повинне дозріти до змін і бути важелем тиску на урядовців.

Безліч громадських організацій Данії позитивно впливають на політичні вирішення в країні. От так має бути і в Україні.

У Міністерстві оборони є якісь зміни. Погані чи хороші, але вони є. Можливо, прийшов час для подібних змін в Міністерстві соціальної політики. І це треба робити, тому що волонтери не можуть деякі питання брати на себе, волонтери не можуть замінити державу. Повинна бути співпраця волонтерів і державних структур.

Поки ж держава вдає, що не помічає волонтерів і переселенців і що такої проблеми в країні взагалі немає. За рік влада навіть жодного разу не звернулася офіційно до переселенців. Як таке може бути?!

Волонтери за цей рік вже втомилися, але вийти з цього кола не можуть. На кожній людині зав'язані дуже багато питань.

Центр для переселенців на Фроловській взагалі перетворюється на якесь неформальне міністерство соціальної політики. Вони займаються всім: допомогою лікарням, переселенцям, дітей на літніх канікулах навчають і розважають, влаштовують людей на роботу і шукають для них житло. Зараз такий момент, коли має щось змінитися.

А з якими думками ти повернулася в Данію? Що потрібно нам тут зробити, щоб там стало краще?

– Саме собою в Україні нічого не поміняється. Я приїхала з ще більшою кількістю запитів про допомогу.

Тут, в Данії, у нас є добре ядро. Те, що робить українська діаспора, – це просто фантастика. Всі тутешніми українцями і данцями, які допомагають Україні, захоплюються. Представники діаспори з інших країн ставлять мені в листуванні питання, як ми так змогли організуватися, як у нас таке вийшло.

Ось це те, що зараз українцям треба. Самоорганізовуватися і захищати свої права. Переселенці теж повинні об'єднуватися, писати якісь запити. Це все складно робити, коли треба шукати роботу і житло, але це необхідно робити.

Нам треба тут більш централізовано виходити на вирішення проблеми з транспортом. Ми підписали з фондом «Свої» (юридична особа центру для переселенців Фроловська 9/11) меморандум, що вони є нашими офіційними представниками в Україні, тому що потік запитів не зменшується. Що зі всім цим робити далі, звичайно, складно сказати.

Я їхала до України, щоб знайти якусь співпрацю на офіційному, державному рівні. Я її поки не знайшла.

Нас разом з волонтером Лесею Литвиновою журналіст «Української правди» запитав: чи можливо зістрибнути з волонтерства? Якщо чесно, то дуже б хотілося, оскільки волонтерство забирає дуже багато часу і сил. Але зараз це просто неможливо! Коли приїжджаєш на місця, куди прийшла наша допомога, і люди дякують зі сльозами на очах і розповідають, що завдяки нашим госпітальним ліжкам вони можуть перевозити важких хворих і врятувати більше дитячих життів завдяки тій апаратурі, яку ми прислали, то як можна перестати це робити. А для Лесі Литвинової це ще складніше. На ній зав'язана дуже велика кількість питань. Люди їй довіряють і звертаються по допомогу, коли вже у всіх місцях відмовили.

Хочеться мати зворотний зв'язок від держави

– Якщо в Україні нічого не поміняється, то у мене таке відчуття, що народ не підтримає цю владу на наступних виборах. Року було досить, щоб провести хоча б якісь реформи.

Я не прихильник того, що все пропало. Є якісь позитивні зрушення, але в економічній сфері їх практично не видно. Жити людям стало набагато складніше. Пачка підгузників коштує 460 грн. при заробітній платні у 2.000 грн.

Волонтери виглядають самотніми кораблями, але вони вже збираються у флотилії і починають тиснути на державу. Представники влади повинні починати про щось думати і щось міняти.

Українці теж повинні подорослішати в плані громадського життя. Кожен повинен зрозуміти, що є частиною суспільства, а не сам по собі. Для змін в суспільстві потрібна консолідація сил. «Гуртом і батька легше бити!»

Інтерв'ю Олени Яних і Наталії Слинько

Прочитано 1553 разів Останнє редагування Субота, 03 грудня 2016

Підтримай нас

CVR номер: 35 70 79 64.

Підтримай нас

 

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   

Made by Amaze Studio Team