Орендована для відпустки квартира повністю виправдала мої очікування. Передпокій, туалет з ванною, повністю обладнана кухня на два місця, вітальня-спальня з диваном, журнальним столиком, стільцем, телевізором і двоспальним ліжком. А також балкон з видом на вулицю Севастопольська. Коли я розпакував свою валізу, вирішив піти подивитися місто і зробити трохи припасів у холодильник.
Я пішов вулицею в напрямку бульвару Кірова, повернув праворуч до центру міста й через мить вийшов на площу Леніна. Підійшов, щоб вивчити статую, що стоїть на п'єдесталі, і подивився на людей на площі. Вперше я побачив статую Леніна «вдома», тобто в країні, де Ленін мав прямий політичний вплив на розвиток держави та повсякденне життя людей. Раніше я бачив статую Леніна, яка стояла в Істероді недалеко від Хьорсхольма. Там вона перебувала на невеликому кургані в Тіденс Хойсколі (колишній особняк Неббегард), який належав Федерації моряків. І це викликало як дискусію, так і обурення серед людей у досить багатій області (йдеться про пам'ятник Леніну в Данії, перекл.). Щось однозначно вплинуло на рішення керівника моряків, оскільки він був не з-поміж тих, хто діяв рішуче.
Площа Леніна в Сімферополі. 2011 рік.
Тут, напевно, доречно розповісти, як статуя Леніна з'явилася в Данії. Бос моряків належав до лівої течії й мав зв'язки з різними посольствами з соціалістичних та комуністичних країн. Одного разу два дипломати з радянського посольства з'явилися в його офісі й запитали, чи не хоче він отримати статую Леніна. Моряк дав згоду. Він думав, що невеликим бюстом прикрасить свій стіл. Через кілька днів йому зателефонували з Tidens Højskolen з повідомленням, що група радянських громадян гуляє територією коледжу, оглядає різні місця й проводить опитування. Про що ж? Моряк зв'язався з радянським посольством, щоб дізнатися, що вони роблять на території коледжу. Відповідь була такою: вони з'ясовували, де найкраще розмістити статую, на яку той погодився. Тільки тоді бос зрозумів, що йшлося не про маленьку статуетку для письмового столу, а про статую заввишки в декілька метрів.
Але повернемося до моєї подорожі. Від площі Леніна я повернув трохи лівіше на пішохідну вулицю Карла Маркса. На кожній її стороні були дуже красиві й доглянуті будівлі, багато людей, які йшли вулицею, стояли й розмовляли, входили або виходили з кафе й магазинів, сиділи на лавках. Це було дійсно чудове місце, в яке я відразу закохався.
Вулиця Карла Маркса. Жителі та гості повинні в'їжджати й виїжджати з неї з дотриманням передбаченого швидкісного режиму. 2007 рік.
На деякій відстані вгору по вулиці я підійшов до парламенту республіканської Верховної Ради. Будівля випромінювала, як завжди, міць, кажучи своїм виглядом про те, що тут засідають впливові люди.
Верховна Рада Криму. 2007 рік.
Праворуч від парламенту я побачив невеликий парк. Незабаром мені стало зрозуміло, що він розбитий навколо меморіалу подій, які сталися під час Другої світової війни або, як говорили в Радянському Союзі, Великої Вітчизняної війни. На постаменті стояв танк Т-34, з боків я побачив ряд білих колон, між якими знаходилися чорні кам'яні плити з іменами. На постаменті було написано, що ця бойова машина допомогла вигнати нацистів з Сімферополя, а на кам'яних плитах були імена радянських солдатів, полеглих в битві за місто. Пізніше я зрозумів, що в Україні та, ймовірно, в інших колишніх радянських республіках, багато що робиться для того, щоб люди не забували, що в ті роки відбулося. Їм також потрібно пам'ятати набагато більше, ніж, наприклад, нам, данцям. Їхні жертви під час війни були неймовірно великі.
Площа Перемоги з Т-34, який брав участь в битві з нацистами. 2010 рік.
Прямо поруч з площею Перемоги відбувалося будівництво будівлі не зовсім звичайної конструкції. З дуже великими вежами та куполами. Іншими словами, собор. Зрештою, не кожен день будуються нові великі храми, і мені було цікаво дізнатися, в чому причина. Виявилося, що раніше тут був собор Олександра Невського – найбільший в Криму. Його звели в 1810-1829 роках. Він простояв до 27 вересня 1930 року. Того дня за наказом Йосипа Сталіна собор підірвали. В останні роки йшла жвава дискусія про те, чи слід собор відновлювати. У підсумку вирішили, що це потрібно зробити, а коли будівництво закінчиться, він знову стане найбільшим православним собором у Криму.
Собор Олександра Невського під час будівництва. 2007 рік.
Від собору я продовжував рух вправо по вулиці Рози Люксембург і назад в сторону бульвару Кірова. Там, де зустрілися дві вулиці, я знайшов ще один парк. Прогулянка по ньому була особливим досвідом, оскільки я побачив не просто місце з майстерно оформленими лавками, а й зі справжніми витворами мистецтва. Два великих «колеса», на яких були встановлені дванадцять зодіаків. Змій – без Георгія Побідоносця, але з його мечем крізь тіло. Людина в чорній накидці, меч у правій руці й гітара на спині. Його я відразу ж охрестив «Трубадуром смерті». Мотоцикл з крилами замість задніх коліс – і багато інших фантастичних фігур.
Мотоцикл з крилами – одне з багатьох творів мистецтва в парку. 2010 рік.
У парку також працював ресторан просто неба, в який я зайшов і замовив блюдо з бараниною і півлітра пива. Це було справжнє задоволення, як гастрономічне, так і духовне – насолоджуватися пізнім, але теплим вечором й життям, що відбувалося навколо мене.
Ситий і задоволений, я пішов бульваром Кірова до великого і добре укомплектованого супермаркету, де купив собі на завтра продуктів. Наступного дня я хотів дослідити міські ринки, де можна купити все, що росте між небом і землею, – принаймні, все, що має розмір, щоб можна було це забрати. Такі місця мені здаються захопливими, і я хотів купити свіжі фрукти та овочі.
Коли я доніс все до квартири, ліг там на ліжко і розслабився з кримінальним романом в руках, що не дочитав під час подорожі на поїзді з Києва. Пізніше я знову поїду в місто, щоб побачити Сімферополь вночі.
Переклад Олени Яних