Неділя, 24 квітня 2016 12:56

Мої враження від України. Частина 1 – Ласкаво просимо до Криму.

Автор 
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Прапор України. Прапор України. Фото: Йорген Делеуран

Про свою першу подорож до України, а саме до Криму, розповідає данський журналіст і редактор Йорген Делеуран.

Колись на початку 1990-х років я мав зробити радіопередачу про ядерну енергетику. Знову з'явилися думки, що Данії необхідно впровадити цей вид енергії. Під час моїх досліджень, я, звісно, також не оминув проблем Чорнобиля та катастрофи, яка там сталася. Але також знайшов іншу інформацію про Україну – державу, про яку я знав дуже мало. Тим не менш, я дійшов висновку, що йдеться про країну з дуже цікавою історією, а також культурою і природою. Тому я вирішив, що одного дня маю її відвідати.

Як і багато інших прагнень моє бажання відвідати Україну не здійснилося відразу. Спливло десь років 12, перш ніж моє бажання втілилося у життя. Я знайшов кілька своїх старих книг, серед яких був атлас, і почав його вивчати. Я розглядав мапу, щоб отримати уявлення, як туди дістатися. Київ, звісно, був першим пунктом, але, з іншого боку, я хотів би подивитися і на природу країни. Я побачив, що олівцем був зроблений хрест на Кримі, але це не я його намалював. Атлас був колись куплений в одній із антикварних книгарень, тоді це міг зробити попередній власник.

Туди я хочу

Я зайшов в Інтернет, щоб більше дізнатися про Крим, бо мої знання обмежувалися відомостями про Ялтинську конференцію, що відбулася після Другої світової війни, а також тим, що у Криму базується Чорноморський флот. Але чим більше я дізнався про Крим, тим більше зацікавлення у мене виникало, тому так хотілося туди потрапити.

curiousua com ukraine crimea sevastopol black sea fleet photo joergen deleuran

Два кораблі Чорноморського флоту у Севастополі.

Коли рішення було прийняте, почав шукати контакти у Криму і знайшов людину, яка могла б допомогти мені організувати квитки на поїзд з Києва до Сімферополя і в оренді квартири. Я планував летіти до Києва і подивитися на місто протягом кілька годин, перш ніж подорожувати далі до Криму. Я вибрав потяг, тому що хотів спробувати довгу подорож, під час якої можна отримати нові враження і побачити країну.

З 19 градусів у 33

В аеропорту Бориспіль разом з іншими пасажирами мене відвезли до терміналу B, де довелось чекати деякий час на багаж. Потім усі стояли у черзі на паспортний контроль. Усередині скляних клітин сиділи пристави і приймали паспорти. Уважно дивилися на фото у документі, потім на обличчя. Знову на фото і знову на обличчя. І так 4-5 разів, поки не було ясно, що паспорт належить людині, яка стоїть перед офіцером. Коли прийшла моя черга, мене запитали серед іншого, де я зупинився під час мого перебування. Я відповів, що буду жити у найманій квартирі і назвав ім'я власника. Офіцер кивнув, і мені дозволили піти до митниці. Тут я отримав дружню посмішку жінки, яка попросила відкрити мою валізу. Вона швидко продивилася речі і побажала прекрасного перебування в Україні.

ukraine curiousua com boryspil airport kyiv photo joergen deleuran

Аеропорт Бориспіль, термінал В.

Вийшовши на площу перед терміналом B, я швидко знайшов автобус, який їхав на залізничний вокзал Південний. Поїздка тривала 45 хвилин, частина якої пролягала 4-смуговою магістраллю, уздовж якої розміщені величезні рекламні щити. На одному з них Carlsberg вітав мене у Києві. Тим не менш, у мене не було ніяких думок про споживання данського пива під час мого перебування. Якщо б у мене виникло бажання випити пива, гадаю, воно було б українське.

Вокзал Південний виявився великою, вражаючою і сучасною будівлею, що піднялася високо в повітря з величезними скляними вікнами на фасаді. Просто на вулиці була невеличка церква між проїжджою частиною, що зтикалася з залізничною станцією і головною магістраллю з іншого боку храму. Неймовірно красиво виглядала золота баня церкви.

ukraine curiousua com railway station kyiv photo joergen deleuran

Київський залізничний вокзал Південний.

Я огледівся навколо, зробив кілька знімків і пішов до супермаркету, що знаходиться навпроти залізничного вокзалу. На його фасаді також красувалася велика реклама Carlsberg. Потім я сів на одну з лавок перед станцією і поїв придбане, спостерігючи за перехожими. Прекрасний теплий серпневий вечір і багато людей на вулицях. Все було сповнене миром і дружністю, я відчував себе комфортно. Коли я п'ять годин тому прибув до аеропорту, то потрапив у 33-градусну спеку, прилетівши із прохолодного літа у 19 градусів з дощем і вітром.

Колись це було новим

Незадовго до 23-ї години я пішов до перону, звідки мав відправлятися мій потяг. Платформа була заповнена людьми: жінки, чоловіки, діти. Молоді дівчата і хлопці, літні жінки і чоловіки – всі чекали на потяг. Коли він прибув на станцію, я побачив дуже старі вагони зовні, але так само вони виглядали і у середині. У коридорах вагонів лежала невизначеного кольору доріжка, вздовж якої бігли сині і жовті смуги.

Виявилося, що під сірою доріжкою лежить справжня, дуже хороша, прікріплена з обох кінців коридору металевими рейками до підлоги. Персонал потягу періодично випрямляв верхню доріжку, щоб нижня не зношувалася. На правому боці коридору були вікна, на лівому – купе. Спальні купе для чотирьох людей. Два двоярусні ліжка, стіл біля вікна, ковдри та подушки, різні пристрої для розміщення одягу та інших предметів. У купе вже були жінка і чоловік. Я поставив багаж у відділення під нижньою полицею, щоб він нікуди не зник, поки я спатиму.

Це був далеко не перший клас

Провідниця увійшла з простирадлами, підковдрами, наволочками та рушниками – все було блискучо білим і чистим на відміну від усього іншого у поїзді, який протягом багатьох років не фарбувався. Коли я побачив туалет, то зрозумів, що тут не сидітимеш із газетою протягом півгодини. Хоч у мене квиток був не для першого класу, де все по-іншому, але я ніколи не подумав, що побачене мене так вразить.

Потяг рушив і повільно залишав станцію. Я трохи поїв і випив мінеральної води. Дивився з вікна, лежав і читав взяту у подорож книгу. Для людей, залежних від паління, є приміщення, яке з'єднує два вагони. Погашений недопалок кидається просто на металеву підлогу. Там не було жодної попільнички. Час від часу персонал потягу брав віник, що стоїть у кутку, і прибирав недопалки.

Заколисало у сон

Пасажири заспокоїлися. Я також ліг на полицю, де лежачи у теплій ночі був заколисаний у такт потяга. Дорогою повз величезну країну на шляху до своєї мети, яку я досягну за 14 годин, я провалився у сон. Напівпрокинувшись, подивився у купе, повернувся, закрив очі і дозволив собі знову провалитися у світ сну. Знову сон, пробудження і знову рухи потяга заколисували мене.

Мільярди сонячно-жовтого соняшника

Коли потяг прибув на одну зі станцій, я прокинувся знову. Годинник показував 4.55 (я не забув поставити його на місцевий час). Я відчував себе відпочившим і задоволеним. Повернув голову і подивився у вікно. Платформа та будівлі, як і потяг, були колись новими. Це була якась велика станція з довгим пероном і кількома великими будівлями, але вона здавалася покинутою. Металевий стукіт було чути через короткі проміжки часу. Я побачив залізничника, який просувався вздовж потягу і стукав по колесах молотком, щоб переконатися в їхній справності. Я одягнувся, вийшов у коридор і став біля вікна.

Ще не було достатньо світла. Я пішов коридором до заднього майданчику вагону, щоб викурити сигарету. Тут уже був один пасажир, який, коли я увійшов, викинув недопалок на металеву підлогу і потушив його. Трохи згодом я зробив те саме, потім повернувся до купе, з'їв печива, трохи сиру і запив мінеральною водою. Після сніданку вийшов знову до вікна у коридорі.

Невдовзі потяг знову повільно рушив. Мої очі потонули у величезних полях. Наскільки могло сягнути око – лежали поля, і так було годинами. Трав'яні, пшеничні, поля мільярдів сонячних жовтих соняшників, які повертали голови у мій бік, щоб побачити мій шлях. Тут і там лежали маленькі, дуже маленьки села з невеличкими будинками. Деякі з них були у два поверхи, але жоден не походив на ті, в яких могли жити люди. Але вони там живуть, бо не всюди у світі люди мешкають в окремих будинках площею 160 м2.

Що таке щастя?

Літня жінка йшла зі своєю коровою. Час від часу тварина зупинялася та їла траву на узбіччі. Це допомогало підтримувати життя. Біля кожного маленького будиночка були грядки капусти, кукурудзи, картоплі та інших рослин. Трохи пізніше я побачив ще одну жінку з п'ятьма козами і ще більше людей зі своїми коровами. У деяких місцях вони збиралися по 7-8 чоловік зі своїми 16-17 тваринами. Деякі з них мали одну корову, інші дві або більше. Вони розмовляли, дивилися за своїми тваринами та у слід потягу.

ukraine curiousua com cows crimea photo joergen deleuran

Щастям може бути одна корова або дві.

Одне дослідження, яке мало з'ясувати, наскільки щасливе населення різних країн, показало, що данці найнещасніші. Інше дослідження згодом показало, що данці були найщасливішими у світі. Таким чином ми (і уряд) вирішили проігнорувати перше і покласти всі надії на останнє. У тому ж дослідженні українці посідають одне з останніх місць серед найнещасніших людей у світі.

Життя навчило мене, що ви отримаєте відповідь залежно від того, як ставите питання. І якщо поставити в якості умови для щастя наявність пральної і посудомийної машин, різних кухонних приладів, музичної системи фірми B&O, комп'ютерів, телевізора у Данії, то звісно, що ніякого щастя немає жити у маленькому будиночку, вирощувати власний урожай і мати єдину корову. Але правда у тому, що жінка з коровою не обов'язково має бути нещасною. Вона має бажання, які важко або неможливо здійснити, але і я їх також маю.

У кожного з нас різні очікування від життя. Можливо, деякі данці хочуть більше спокою у житті, менше стресу і наявність вільного часу, щоб вирощувати картоплю. Але чи стане це колись реальністю? Може жінка із коровою хоче авто-всюдихід і плоский екран на телевізорі. Але чи зможе вона колись цього досягти?

Остання трапеза

Потяг рухається далі повз красиві пейзажи з величезними полями. Якщо ми вважаємо, що у нас в Данії є великі фермерські господарства, то тут є можливість побачити поле довжиною у кілька сотень кілометрів.

Крізь вікно я побачив наступне невеличке село з цвинтарем біля залізниці. Загорожа і всі хрести були пофарбовані в однаковий темно-синій колір. Місце дуже виділялося від інших краєвидів. І рано вранці тут вже були люди, які прийшли доглянути за могилами.

Я увійшов у купе, взяв трохи більше печива з сиром, з'їв банан, випив воду, взяв свою книгу і вийшов у коридор. Сівши на одне з відкидних сидінь уздовж стіни, поринув у кримінальний роман. Мало-помалу почали прокидатися мої попутники і пішли з рушниками через плече до туалету.

Ранок пройшов у читанні, спостеріганні ландшафтів, які залишав за собою потяг, і життям, яке розгорталося навколо. Коли потяг прибув до Криму, я знову знайшов їжу для останньої трапези до того як досягну Сімферополя.

Ласкаво просимо до Криму

О 13 годині потяг прибув на станцію, а трохи пізніше я вже стояв на платформі і йшов уздовж неї, поки не побачив людину з табличкою, на якій було написане моє ім'я. Ще з дому, коли я замовиляв квартиру на відпустку, домовилися, що мене заберуть зі станції і відвезуть до квартири.

ukraine curiousua com simferopol station crimea photo joergen deleuran

Залізничний вокзал Сімферополя.

Водій привітав мене у Криму. Ми пішли до машини і поїхали у напрямку центру. Там був такий великий трафік, більший ніж я собі міг уявити. У мене була думка, що у країні, де багато бідних, не може бути так багато автомобілів на вулицях, але вони там були. Водій упевнено і професійно керував авто вулицями. Ми проїхали річку Салгир, яка тече містом, я побачив велику площу, де височить Ленін. Проїхавши ще кілька хвилин ми повернули ліворуч, потім праворуч у двір. Водій зупинив машину, вимкнув двигун і сказав: «Ми приїхали».

Переклад Олени Яних

Прочитано 755 разів Останнє редагування Субота, 01 липня 2017 18:04

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Підтримай нас

Банківський рахунок:
8981-141-092, регістраційний номер 2255.
CVR номер: 35 70 79 64

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   tv   g

Made by Amaze Studio Team