Понеділок, 25 березня 2019

Відносини між Росією і Україною – «смертельна ворожнеча» Рекомендовані

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Україна і Росія не вважають один одного суверенними утвореннями, а дивляться один на одного, як на супротивника.

Відносини між Росією і Україною сьогодні не «нормальні». Навпаки, для них характерна «смертельна ворожнеча» і «геопатогенні обійми», тобто смертельна гра, яку Гліб Павловський* в аналізі фонду Карнегі дуже вдало називає «смертельною залежністю».

За словами Павловського, відносини між двома країнами не можуть бути вивчені з точки зору міжурядової політики, національних інтересів і російської імперської поведінки.

Обидві країни не розглядають один одного, як суверенні утворення, вважаючи контрмоделью і противником. Розпад Радянського Союзу в 1991 році створив політичний та ідеологічний вакуум. У Центральній і Східній Європі ситуація була іншою. Тут країни швидко знайшли нову модель, переходячи, як говорили Іван Краст'єв** і Стівен Холмс***, в «епоху наслідування». У Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщині досягнули консенсусу щодо самого напряму розвитку. Схід повинен виглядати як Захід, повертатися в Європу і наздоганяти, досягати західного рівня життя.

Для Росії, України та інших країн СНД все було інакше. У 1990-ті роки значно менше уваги приділялося «наслідуванню» Заходу. Росії було складно знайти стратегію для України. Про «поглинання» країни не було й мови, але Москві було складно вважати Україну «чужою». Росія також зазнавала труднощів у створенні власної національної ідентичності та контролі своїх кордонів. У 1990-х роках Україні було дуже важливо підтримати економіку, укласти з сусідньою країною вигідні газові контракти і тим самим зупинити або, принаймні, обмежити падіння економіки.

До 2014 року Київ вів двовекторну політику, одночасно отримуючи максимальну віддачу від відносин із Заходом і Росією. Потім все пішло не так. Павловський упевнений, що в Україні в «нульових» роках правили два найгірших президента з часу здобуття незалежності: Віктор Ющенко і Віктор Янукович. Вибух народного невдоволення в 2014 році був логічним, викликаним жадібністю і нерішучістю Януковича. Але, як і після багатьох інших революцій у світі, ті, хто опинився при владі, прийшли не для того, щоб управляти країною. «Революція гідності» висохла і затверділа. Хаос, який виник, Росія використувала для анексії Криму та ведення гібридної війни.

Але обидві країни не перервали всіх відносин. Вони просто взяли ворожу форму, хоча тільки зовні. Навіть у найважчі часи, наприклад, після російської блокади Керченської протоки, можна було купити шоколадні цукерки фірми «Рошен» Петра Порошенка в кіосках в центрі Москви, і навіть прямо навпроти Міністерства оборони Росії. Дії Росії були викликані глибоким розчаруванням і недовірою до відносин із Заходом, викликаним розширенням НАТО, більш активною політикою сусідства ЄС після розширень в 2004 і 2007 роках, планами на Заході з протиракетної оборони, страхом перед базами НАТО в Чорноморському регіоні і проблемами Євразійського союзу, в якому домінує Росія.

Україна і Росія не ведуть відкриту війну, вони не використовують поняття «перемогти», але хочуть стати сильнішими і багатшими. Україна, на думку Гліба Павловського, насправді не хоче «перемоги» над Росією. Російська інтервенція на Донбасі була подарунком для Києва, вікном для Заходу, інструментом для утримання уваги Заходу до України і спонукання Заходу «стримувати», можливо, навіть «відкидати» Росію. Поки Росія підтримує сепаратистів на Донбасі, Україні набагато простіше подати себе як нову «символічну межу» Заходу зі Сходом.

Чи є вихід з цього стратегічного «глухого кута», задається питанням Павловський. Тільки в тому випадку, якщо і Росія, і Україна визнають нестійкість нинішніх глибоко руйнівних смертельних зв'язків. Ніхто не хоче втратити обличчя, обидві країни хочуть, як мінімум, домогтися символічної перемоги. З огляду на те, що ні Росія, ні Україна не стали тим, про що мріяли, коли розпався Радянський Союз.

___________
*Гліб Павловський – російський журналіст і політтехнолог, колишній радянський дисидент, який народився в Одесі, прим. curiousua.com.
**Іван Краст'єв – болгарський політичний аналітик, експерт в області міжнародних відносин, дослідник посткомуністичної ситуації в Росії і країнах Східної Європи, прим. curiousua.com.
***Стівен Холмс – політолог, професор права в Нью-Йоркскому університеті, прим. curiousua.com.

Сьорен Рісхой, доцент Syddansk Universitet

Джерело: Журнал Україна-Новини, березень 2019

Переклад Олени Яних

Прочитано 1609 разів Останнє редагування Вівторок, 26 березня 2019

Підтримай нас

CVR номер: 35 70 79 64.

Підтримай нас

 

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   

Made by Amaze Studio Team