Четвер, 29 червня 2017

Лідер кримських татар Мустафа Джемілєв відвідав Данію

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Мапа Криму. Мапа Криму. Фото: Йорген Делеуран. Графічна обробка: Борис Френкель.

Зустріч з Мустафою Джемілєвим, що організували Гельсінський комітет Данії і веб-сайт Mr. East, відбулася 29 травня у Копенгагені.

Усі кримські татари України и світу вважають Мустафу Джемілєва духовним лідером свого народу. Зараз він депутат Верховної Ради України і багато років очолював Меджліс кримськотатарського народу. Разом з Андрієм Сахаровим Мустафа Джемілєв заснував першу групу з прав людини у колишньому Радянському Союзі.

Під час візиту до Гельсінського комітету Джемілєва супроводжувала перший заступник міністра інформаційної політики України, етнічна кримська татарка Еміне Джапарова, яка стала на зустрічі також і російсько-англійською перекладачкою.

З міркувань безпеки організатори запросити членів Дансько-українського товариства за надто короткий термін до заходу, однак це не завадило провести надзвичайно змістовну зустріч цього теплого вечора. Візит Мустафи Джемілєва до Копенгагена був частково спонсорований Ота Тіфенбьок від Mr. East і частково Міжнародним фондом «Взаєморозуміння і толерантність».

Стисла доповідь Мустафи Джемілєва:

«Щодо російської окупації Криму 2014 року – це триваюча пропагандистська війна, і, на жаль, російська версія подій зараз домінує. Навіть президент однієї з найбільших країн Західної Європи дозволив собі висловлювання, ніби населення Криму хотіло потрапити у Росію.

Кримські татари працюють сьогодні, щоб відновити територіальну цілісність України. Дякую Ота Тіфенбьок за намагання підвищити обізнаність данців про ситуацію у Криму.

Хто такі кримські татари? Чи є «татари» правильним терміном?

Багато кримських татар вважають, що вони мають називатися «кримчанами», адже кримські татари не азіатський народ або маленька народність, а скоріше суміш з дуже багатьох народів, які протягом сотень років іммігрували у Крим: греки, скіфи, генуезьці, готи тощо.

Я народився у Межиріччі, де є старий цвинтар, дати якого сягають XVIII століття, там виключно християнські «татарські» могили. Справа у тому, що кримськотатарський масовий перехід в іслам стався лише після того, як Російська Імперія 1771 року стала «протектором» християн у Криму. Росіяни використовують цю нагоду для початку депортації християн з Криму у маріупольському напрямку, на нинішній схід України. Таким чином росіяни депортували 30 000 людей з Криму на Азовське узбережжя (у Маріуполь і навколишні райони). Це тривало до тих пір, поки у Криму не залишилося ендогенних християн, бо інша частина населення півострова прийняли іслам, щоб уникнути депортації.

За часів Кримського ханства, що не було васалом Османської імперії до 1795 року, кримські татари складали 95 % населення півострова. Після російської більшовицької революції 1917-18 років частка кримськотатарського населення в Криму різко скоротилася. Більшовики створили 1922 року автономну радянську республіку Крим. Вона отримала деяку форму політичної та культурної автономії, але цей «ренесанс» тривав лише 7-8 років, після чого радянський комуністичний диктатор Сталін розпочав великі чистки, наслідком яких стало вбивство понад 10 000 кримських татар та депортації. Тоді представників нашого народу налічувалося 300 000 людей.

Найбільша трагедія в історії кримськотатарського народу сталася 1944 року, коли Сталін депортував усіх кримських татар до Середньої Азії. Приводом до цього стала нібито їхня співпраця з нацистами під час окупації Криму 1941-1944 років. Але звинувачення радянської комуністичної влади були абсурдними, бо майже усі кримсько-татарські чоловіки, придатні до військової служби, були мобілізовані до Червоної Армії ще до того, як німці зайняли півострів. За логікою радянського режиму виходило, що всі жінки, діти і люди похилого віку співпрацювали з німцями.

Етнічні чистки радянського періоду також мали стратегічні цілі: зміцнити прорадянський елемент у конкретній «проблемній» зоні, замінивши населення на росіян або інших, більш лояльних радянських громадян (паралель до голоду в Україні 1932-33 рр., ред.).

Приблизно за два роки після депортації 1944 року кримські татари втратили майже 45 % населення. Депортацію проводили у вагонах для худоби без тепла і їжі. У той же час радянські комуністи знищили усі культурні і релігійні кримськотатарські пам'ятники на півострові і перейменували топоніми. Єдине місто, якому залишили назву, був Бахчисарай, бо російський національний поет Олександр Пушкін написав вірша про його мечеті.

У 2016 році парламент України оголосив сталінську депортацію кримських татар 1944 року геноцидом.

1956 року кримські татари у вигнанні почали використовувати відносно ліберальний післясталінський радянський комуністичний режим роботи, щоб відновити свою автономію. Наш народ завжди був прихильником ненасильства. Проте, кримських татар звинуватили у наклепі на радянський комуністичний режим.

З початку 1960-х років кримські татари стали невід'ємною часткою проявів всерадянської демократії і правозахисного руху – дисидентства на чолі з ядерником Андрієм Сахаровим.

Я дуже активно проявляв себе у радянському дисидентському русі, тому провів за ґратами у цілому 15 років. Мене судили не лише за кримськотатарську діяльність, але й за інші демократичні заходи – акції протестів проти вторгнення до Чехословаччини, ставлення радянського режиму до гомосексуалістів та євреїв.

Під час гласності Михайла Горбачова кримські татари провели 1987 року грандіозну демонстрацію на Червоній площі у Москві. Це був наймасштабніший захід нашого народу за весь час. Після цієї демонстрації кримські татари почали поступово повертатися на батьківщину.

Після розпаду Радянського Союзу і здобуття Україною незалежності 1991 року українська молода держава взяла на себе забезпечення прав кримських татар у новоствореній країні.

Проблема, що сколихнула кримське суспільство у 1991-92 роках, виникла через те, що приблизно 80 % населення Криму були або етнічними росіянами (які за радянського режиму переїхали до Криму, щоб посилити прорадянський елемент на півострові) або їхніми нащадками.

Коли кримські татари у 1990-х роках почали повертатися на півострів, Росія спробувала надати нового імпульсу місцевої ненависті до них за допомогою проросійських недержавних громадських організацій у Криму.

23 % людей у Криму у 2014 році були етнічними українцями, але проблема у тому, що більшість з них вже на той час була дуже русифікована. Тим часом частка кримських татар складала 13 % населення.

Після російсько-грузинської війни 2008 року з’явилися підстави для занепокоєння, тому кримські татари звернулися до міжнародного співтовариства з попередженням, що Крим може стати наступною жертвою. Ми запропонували скасувати українсько-російський договір 1997 року про військово-морську базу у Севастополі і очистити кримський адміністративний апарат від московських агентів. Крім того Меджліс запропонував розмістити українські військові сили у Криму, які у кризовій ситуації зможуть протидіяти російському Чорноморському флоту.

У 2014 році, коли Росія анексувала Крим, Україна мала лише 41 000 солдатів під прапором (проти півмільйона сьогодні, ред.). З них лише 5-6 000 знаходилися у реальній бойовій готовності. За часів президентства Віктора Януковича (2010-2014 рр.) московські агенти обіймали усі «силові» посади в Україні. У лютому-березні 2014 року вони усі втекли до Росії. Саме ці люди відіграли дуже важливу роль у виведені збройних сил України з ладу.

Під час 45-хвилинної телефонної розмови у березні 2014 року президент Росії Володимир Путін закликав мене визнати російську окупацію Криму. Але я відмовився. Тому росіяни після анексії розпочали дуже жорстокі репресії кримських татар, які насправді є гіршими, ніж ті, з якими ми зіткнулися за радянських часів.

До повного звільнення півострова від Росії не буде ніяких поліпшень для кримських татар у Криму.

Я не сподіваюся, що ситуація з правами людини у Криму покращиться. Сьогодні всі кримські татари затамовують подих після 8-9-ї години ранку, щоб впевнитися, що не цього дня станеться набіг представників російської влади. Напади відбуваються без попередження і без ордера. Росіяни проводять рейди, навіть не знаючи, що вони шукають, тому що література, яку вони хочуть знайти, або татарською, або арабською мовою, якої ніхто з них не знає.

У багатьох країнах ЄС тепер відчувається «втома від України». Не останньою причиною цього слугують санкції проти Росії, адже вони дорого коштують країнам ЄС. Але ми можемо сказати: якщо європейці не готові платити цю ціну сьогодні, їм доведеться віддати набагато більше пізніше. І це може бути їхня свобода.

У 2014 році – одразу після окупації Криму – я мав тривалу бесіду з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, під час якої я просив його вжити такі контрзаходи проти Росії:

1. Закриття Босфору і Дарданелл для російських суден.

2. Приєднання Туреччини до санкцій ЄС і США проти Росії.

3. Блокування турецьким флотом маршрутів входу і виходу з Криму.

Ердоган відмовився закрити Босфор і Дарданелли для російських суден у зв'язку з Конвенцією Монтре 1936 року. Він був згоден на такий крок, лише якщо розпочнеться війна між Росією і Туреччиною. Але він не хотів війни з Росією через Крим.

Також Ердоган не захотів псувати торговельні стосунки з Росією, грошові обсяги яких складаюсь 40 мільярдів доларів. А стосовно блокади Криму Реджеп Таїп Ердоган сказав, що це була спільна вимога країн-членів НАТО.

Сьогодні кримським татарам сумно спостерігати, як Росія і Туреччина стали ближчими одна до одної після короткого протистояння, коли турки збили російський винищувач над Сирією у жовтні 2015 року.

Туреччина боїться втратити дружбу Росії, бо це завжди викликає зростання кількості терористичних актів у Туреччині. Не секрет, що Росія підтримує Робітничу партію Курдистану.

Крім того, з великим жалем, кримські татари відзначають погіршення стосунків між Туреччиною і Заходом. На жаль, спостерігається конфлікт інтересів між Заходом і Туреччиною стосовно PKK-YPG, бо Захід підтримує курдів у боротьбі з «Ісламською Державою».

Кримські татари проти створення курдської республіки у Туреччині і вони засуджують тероризм.

Сьогодні росіяни намагаються розділити кримськотатарське населення на півострові. Але число татарських колабораціоністів у Криму стає все меншим і меншим, бо їх виключили з кримськотатарської громади. Якщо навести приклади, то на весіллі у татарській громаді ніхто не сидітиме поруч з ними. Я вважаю, що 95 % кримських татар сьогодні є «нормальним», а 5 % співпрацюють з окупантами.

Зараз кримські татари мають свій власний телеканал, який веде мовлення з Києва у Крим. Але ми маємо проблеми з його фінансуванням, тим часом офіційний російський спонсорований промивач мізків кримсько-татарською мовою надфінансований».

Іван Нестер Нільсен, кандидат історичних наук,
голова Дансько-українського товариства

Переклад Олени Яних

Джерело: Журнал Україна-Новини, червень 2017

Прочитано 1010 разів

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Підтримай нас

CVR номер: 35 70 79 64.

Підтримай нас

 

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   tv   g

Made by Amaze Studio Team