Вівторок, 14 липня 2015

Життя за «парканом» зони АТО. Монолог переселенця.

Автор 
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Харківський центр для внутрішніх переселенців з окупованих місць. Харківський центр для внутрішніх переселенців з окупованих місць. Фото: Наталія П.

Наталя П. написала про перспективи, які є у людей зі статусом переселенця, і як водночас багато українців залишилися без домівок.

Події 2014 року дали доброго копняка кожному жителю Донбасу і викинули їх зі звичних орбіт життя. Домівки дончан «розтанули» від залицянь «русского мира», міський транспорт періодично став змінювати сталий, відпрацьований роками маршрут на «Дорогу Смерті» (за напрямком до Донецького аеропорту, де місяцями точилися жорстокі бої), а із фарб життя залишився лише червоний колір – колір крові. Довелося шукати кращої долі поза «зоною відчуження», які зараз мають назву ДНР і ЛНР.

Мир нашвидкоруч

Коли активні бойові дії знаходилися в зародковому стані, багато мешканців Донбасу вирішили вбити двох зайців одразу – на курорті відпочити й «війну пересидіти» в безпечному місці. Хід думок зрозумілий: повернемося після АТО, скоро все закінчиться.

Дійсно, влада України обіцяла переможного завершення конфлікту за тиждень. На жаль, не уточнила, за який саме тиждень. Час плинув, гроші на відпочинку добігали кінця, а війна тільки починалася.

Значна частина «туристів» мусила повернутися до зони відчуження з порожніми гаманцями. За іронією долі ці люди ще й на «вогник» активних бойових дій встигли.

Не бажаючи ризикувати власним життям, хтось знайшов притулок у родичів, які мешкали на території, підконтрольній українській владі. А хтось повернувся в Донецьк лише за речами, щоб у майбутньому змінити закоренілу у власній свідомості ідентифікацію «дончанин» на аморфне «переселенець». У числі останніх була і я.

Підкорювачі українських міст

Сусідні з Донецькою та Луганською області швидко наповнилися вимушеними переселенцями: у Дніпропетровській області їх нараховують 84 тис., у Запорізькій – 64 тис, а у Харківській – аж 177 тис.! Всього в Україні за даними ООН 1,2 млн внутрішньо переміщених осіб.

Я опинилася серед тих людей, які вирішили «підкорювати» Харків. Рішення було спонтанним, а вибір базувався лише на тому, що у великому місті добре розвинена інфраструктура, повинна «знайтися» робота та житло. Я не помилилася.

Житлове питання

Новоспечених переселенців у нових містах турбує чимало питань. Одне з найважливіших: «Де жити?» Варіантів чимало.

З січня 2015 року у Харкові працює транзитне містечко для переселенців, яке збудували за кошти уряду Німеччини. У містечку наявні три гуртожитки, десять окремих будинків і пральня, що розкинулися на площі 1,07 га. Життя тут не «домашнє», але найдешевше (що важливо) з усіх можливих варіантів – 103 грн. на місяць.

Однією з недорогих пропозицій є поселення у гуртожиток. Сплачувати за нього доводитиметься від 300 до 700 грн. Але поселення може бути проблематичним, бо «сімейних» гуртожитків набагато менше, ніж «студентських».

До середньої цінової категорії можна віднести наймання кімнати в квартирі. Таке задоволення обійдеться від 800 до 1700 грн. Але справжній шок для гаманця – винайняти квартиру. Адже однокімнатна квартира у спальному районі Харкова з косметичним ремонтом і радянськими меблями коштує від 2500 грн. без урахування комунальних платежів! До цієї суми також варто додати сплату послуг агентству нерухомості, бо без нього у великому місті попастися на гачок шахраїв дуже легко.

Щодо упередженої думки: «Донецьким квартиру не здають в оренду». Це неправда. У Харкові я змінила чотири житла. І жодного разу моя прописка в паспорті не створила мені подібних проблем.

Хто не працює – той не їсть!

Наступний обов’язковий крок – влаштуватися на роботу. Це зробити неважко. Місто велике, робочих місць вистачає. Середня зарплата в Харкові незалежно від виду діяльності – 2500-3000 грн. Але, за бажанням, можна знайти й більш оплачувану роботу (4000-6000 грн.).

Люди, які залишилися в Донецьку, упереджено вважають, що «донецьких» на роботу не беруть. Знову вимушена спростувати цю думку. Заради експерименту я побувала на 11 (!) співбесідах на найпростішу непрофільну посаду «продавця-консультанта». Під час зустрічей я «гордо» повідомляла своїм візаві, що я дончанка.

Ні в кого моя заява подиву не викликала, а результати були такими: на трьох співбесідах мені одразу запропонували вийти на стажування, на семи – дочекатися дзвінка від керівника, на одній – запропонували роботу з умовою того, що я залишу власникові свій паспорт як гарантію моєї добросовісності (це був бутік італійського одягу – може в них свої закони?).

Папірець з печаткою як другий паспорт

Бажаною (але не обов’язковою) процедурою є оформлення довідки переселенця, яка видається на півроку. Для цього необхідно звернутися в районне Управління праці та соціального захисту населення. А після – до Міграційної служби, щоб завірити довідку печаткою (тільки після цього роздрукований папірець стає дійсним).

На жаль, цей процес займає багато часу. Так як не вистачає працівників для нового виду роботи, утворюються настільки великі черги, що людям доводиться чекати «свого часу» від тижня до декількох місяців. У черзі до кабінету Міграційної служби я, наприклад, була 1830-та.

За наявності чинної довідки переселенця можна оформити адресну державну допомогу. Для працездатних осіб вона складає 442 грн. на місяць, а для непрацездатних і пенсіонерів – 884 грн.

Довідка переселенця необхідна для отримання соціальних виплат і пенсій, реєстрації тимчасової прописки, медичного обслуговування, влаштування дітей до дитячого садка або школи тощо.

Атмосфера неокупованого міста

Приїхавши до Харкова, за довгий час мої легені вперше наповнилися повітрям неокупованого міста. Я подумала про те, що такого повітря нині не вистачає на Донбасі. А ще жовто-блакитних кольорів.

Плинув час. Знайшла житло, роботу. Відвідувала спектаклі, виставки, концерти. Я радію, що цей рік я жила в Харкові, а не виживала в Донецьку.

Жодного разу я не почула ноти докору щодо мого донбаського коріння, не спіймала на собі презирливого погляду, і міфічні «бандерівці» (так на Донбасі називають жителів Західної України в негативному значенні) мене не з’їли. Це пишу, мабуть, для тих «донецьких», які й досі ставляться до українців (насправді своїх побратимів) несправедливо й упереджено.

Наталія П.

Прочитано 1022 разів Останнє редагування Четвер, 16 червня 2016

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Підтримай нас

CVR номер: 35 70 79 64.

Підтримай нас

 

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   tv   g

Made by Amaze Studio Team