Думаючи про 10 років священичого служіння, радісним серцем дякую Богові за те, що покликав мене на дорогу священства. Дякую за Його опіку та підтримку, яка проявлялася щедрими ласками протягом усього періоду моєї місії у Данії. Саме цією радістю ділюся з Вами, дорогі читачі.
Пригадуючи обряд свячень, і розуміючи, яка велика ласка дарована мені Богом, не припиняю розмірковувань над словами святого апостола і євангеліста Івана: «Любов полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а в тому, що Він полюбив нас» 1Ів. 4,10. «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав» Ів. 15,16.
Священство як спосіб життя
Так! Священство є даром, на який людина не заслуговує. Я часто себе запитував: «Чому Господь вибрав саме мене? Я ж нічим не відрізняюся від інших хлопців, маю багато своїх слабкостей та немочей». І до сьогодні не можу знайти певної відповіді, але розумію, що священики – це знаряддя у руках Божих, за посередництвом яких Божа благодать наповнює життя людей. Через видимі знаки священика люди отримують невидимі Божі ласки та благодаті.
Дуже часто мене запитують: «Як там на роботі?» Або чую вислів: «Священик у церкві, а поза церквою такий, як і всі інші люди». Священство – це не костюм, який можна знімати і одягати, це також не професія, а спосіб життя. Розумію, що куди б я не пішов, моє священство іде разом зі мною, і тут справа не в одязі. Подібно до християнина, який не може бути християнином лише у церкві. Господь закликає священика вирушити назустріч ближнім. На цій дорозі буває по-різному: сонце і дощ, день і ніч. І щоб пройти той шлях гідно, священик потребує Вашої підтримки, розуміння і особливо Вашої молитви.
Встигнути вчасно
Священство – це стиль життя. Буває, запрошу гостей, дружина приготує смачну вечерю і тут дзвенить телефон, потрібно їхати негайно. Доводиться вибачатися перед запрошеними, настрій гасне, але усвідомлюючи важливість свого священства, не просто іду, а біжу на автобус чи потяг, а якщо це у місті (о. Василь мешкає в Копенгагені, ред.), то сідаю на велосипед, щоб дістатися якнайшвидше. Я потім дякую Богові, що встиг дати останні святі Тайни. Випадки бувають різні: хтось хоче скоїти самогубство, у когось скандали у родині, хтось має порушену психіку, хтось хоче позбутися дитини тощо, і ти поспішаєш, бо може статися біда.
Одного разу під час інтерв'ю мене запитали, що вдалося зробити за попередні роки священства? І я не мав що відповісти, бо зовнішньо нічого великого і не вдалося зробити. Ми організували три чудові громади, але храмів своїх не маємо. Та вірю, що Господь, послуговуючись священиком, будує храм людських душ. Хтось збереже родину, хтось обере правильне рішення. Люди діляться своїми негараздами, а я намагаюся дати добру пораду. За якийсь час пишуть, що та розмова їм допомогла і тепер усе дуже добре. І я, радіючи, дякую Богові разом із ними. Після кожної серйозної розмови ці люди стають для мене дуже близькими.
Вінчання в українській громаді
«Він був»
Мене запитують, а чи не впливає священича діяльність на ваше особисте життя? І я найперше відповідаю, що священство та моя особа є нероздільними, не можна думати, що бувають такі хвилини, коли ти не є священиком. Звісно впливають. Інколи про якусь ситуацію думаю днями, або і тижнями, а є і такі, які памятаю роками. Пригадую, коли давав останні святі Тайни молодій та дуже гарній дівчині, матері 3-річного сина. Надії на життя вже не було. Цей випадок стався багато років тому, а я ще пам'ятаю ту розмову.
Найважче тримати за руку помираючу молоду людину. Одного разу прийшов у лікарню і смертельно хворий чоловік каже: «Отче, благословіть на життя». Я дав благословення, підтримав словами, але було дуже важко за кілька тижнів знову прийти до нього, уже помираючого. Приходжу до палати, а він побачив мене і покотилися сльози, тієї ж години на моїх очах і помер.
А були випадки, коли люди помирали з великим полегшенням на душі та радісними очима. Один старенький чоловік, якому було за 90, перебуваючи у лікарні, просив священика. Йому привели данського, але він відмовився, потім сказали, що приведуть російського, але він теж відмовився. Говорив: «Я знаю, що у Копенгагені є український священик, знайдіть мені його». Я приїхав, чоловік був один. Уділив святі Тайни, трохи побув і, не знаючи, скільки людина ще буде жити, залишив його. А коли після мене прийшла у палату людина, яка мене знайшла, то чоловік промовив «він був» і помер. Саме такі та подібні випадки формують мене як священика.
Бути другом священика
Сьогодні дякую Богові за тих чудових людей, яких я зустрів у громаді Копенгагена, Вайле та Ольборга. Багато із них стали моїми друзями, і це завжди радує. Напевне найбільшим моїм досягненням було б стати священиком-другом для кожної сім'ї. Як казав Папа Франциск: «Добрий священик знає ім'я не тільки усіх своїх парафіян, але й їхніх собак». У своєму служінні я завжди стараюся бути відкритим, тому кожний із Вас може стати другом священика. Дуже шкода, що наші громади розкидані по усій країні і часто доводиться долати багато кілометрів, щоб приїхати на богослужіння до тієї чи іншої громади, але ті зусилля не є даремними, Господь завжди винагороджує.
Я на собі переконався, що Бог діє, навіть якщо священик є недосконалим. Бо тут проявляється не людська, а Божа дія. Інколи виголошу проповідь і, як мені це здавалося, вона була не дуже вдалою, але потім хтось приходить чи пише дякуючи, бо ті слова неначе були саме до них, вони глибоко торкнулися їхнього серця. А я розумію, що це не моя заслуга, а тієї чи іншої людини, яка була відкрита на Боже діяння.
Під час святкування Хрещення двох немовлят в громаді Копенгагена, вересень 2016 рік.
Фото: Власний архів о. Василя Тиховича.
Пригадується випадок, коли ми в одній із громад, у суботу ввечері, святкували Великдень. Після освячення великодніх кошиків мене запитали, чи можна уже споживати їжу з них? І моя спонтанна відповідь була такою: «Ті, хто сповідалися, причащалися, духовно пережили зустріч з Воскреслим Христом, то можуть уже споживати, а ті, хто цього не зробив, то яка різниця, коли їсти». Ці слова почув один молодий хлопець, який прийшов до храму. Його вигляд дуже відрізнявся від інших: довге волосся, довгий шкіряний плащ, різні наліпки. Після завершення служби він підійшов до мене і попросив про допомогу. Я відповів, щоб він прийшов наступної неділі до храму, але чесно признаюся, не сподівався його знову побачити.
Та цей хлопець повернувся і прийшов із наміром змінити своє життя. Цього разу уже коротко підстрижений, у нормальному одязі, нічим не відрізняючись від інших парафіян. Під час розмови сказав, що його вразили саме слова про споживання їжі, він хоче змінити своє життя. І змінив його, часто сповідався, потім одружився і є добрим парафіянином. Як бачимо, Господь Бог сам привів ту особу до храму, а священик став знаряддям. Таких випадків Божої ласки за цих 10 років було дуже багато. Тому дякую Богові, що дозволяє мені бути свідком Його присутності.
Священик і Господь Бог
Я єдиний український священик у Данії, тому зустрічаюся з різними людьми: практикуючими християнами і тими, хто приходить до храму вперше; з різних регіонів України; з тими, хто належать до Української греко-католицькоїцеркви; з не хрещеними або з атеїстами. Але для мене немає різниці, хто є та особа. Коли людина приходить на розмову зі священиком, ніколи не запитую, до якої церкви вона належить. Для мене важливо, що це є особа, яка потребує священика.
Зустрічі зі священиком бувають не тільки у храмі, але й на вулиці, у парку чи кафе, та кожного разу, коли я іду на таку зустріч, молюся, щоб Господь діяв через мене. Часом розмови тривають годинами. Пригадується випадок, коли двоє дорослих людей не поділили жінку. Їм потрібно було поспілкуватися, але емоції не дозволяли це зробити. У них виникла ідея поговорити разом у храмі у присутності священика. Я вважаю, що ця ідея була геніальною. Тоді нас у храмі було четверо: двоє дорослих чоловіків, священик і Господь Бог. Завдяки цьому люди змогли не тільки оминути бійки, але і спокійно поспілкуватися.
Шлях помилок і перемог
Відчуваю, що священик дуже потрібний у цій країні, навіть якщо на звичайних недільних богослужіннях нас не є так багато, як цього хочеться. Але людей, які потребують присутності українського священика дуже багато. Наприклад, за 10 років свого священства я охрестив понад 130 дітей, це дар Божий для наших громад та нашої церкви.
Хрещення дитини в місті Вайле. Фото: Архів Української Греко-Католицької Церкви у Данії.
Звичайно, досвід Церкви мені допомагає виконувати свою місію, але не зважаючи на те, що я священик, також можу помилятися. На своїх помилках я вчуся. Після 10 років своєї діяльності прошу в усіх Вас прощення за свої недоліки та прорахунки, а також закликаю Вас молитися за мене. Пробачте мені, якщо я у той чи інший спосіб когось образив, можливо, дав пораду, яка була не корисною чи зробив чиєсь життя важчим.
Особливо пробачте за жарти. Мені завжди пригадується той невдалий першоквітневий жарт, коли я написав у соціальній мережі, ніби мене переводять служити з Копенгагена до Києва. Багато близьких мені людей повірили, і їм було дуже боляче це прийняти. Якщо б я передбачив такі наслідки, то ніколи б того не зробив. Але із того теж була користь. Деякі говорили, що така новина змусила їх замислитися, чому вони не ходили до храму, коли була така можливість. А ще того дня зателефонував Владика Петро і запитав, чи мене ніхто не обманув. Я кажу: «Та мене не обманули, але я пожартував. – Що сказали? – Що Ви мене заберете з Данії і надасте громаді кращого священика. – Чи кращого не знаю, але іншого можу надати!» Як би там не було, але кожний священик розуміє, що він є воїном Христовим і його посилають туди, де він є найбільше потрібний.
Сьогодні, святкуючи 10 років священства, прошу у усіх Вас молитовної підтримки, щоб я зміг бути добрим працівником у винограднику Христовому. Нехай Господь надає Вам та Вашим родинам Своє щедре благословення!
Відомості з біографії
Отець Василь Тихович народився 17 січня 1981 року у селi Новосiлка Залiщицького району Тернопiльської областi.
24 січня 1981 року прийняв Хрещення та Миропомазання у храмі Зачаття св. Івана Хрестителя села Королівка Борщівського району Тернопільської області.
У 1987-1996 роках навчався у Новосiлській неповно-середній школі (1-9 класи).
У 1996-1998 продовжив навчання у Королiвській середній школі Борщівського району Тернопільської області (10-11 класи).
У 1998-2004 роках навчався в Iвано-Франкiвській теологiчній академiї. Закiнчив повний курс фiлософського та богословського факультетiв. Здобув ступiнь бакалавра богослов’я та квалiфiкацiю викладача релiгiєзнавства і християнської етики.
У 2003-2004 роках був префектом Iвано-Франкiвської Теологiчної Академiї.
10 травня 2004 року Василь Тихович отримав пiддияконськi свячення в Івано-Франківській Семінарії з рук Преосвященного Владики Iринея Бiлика, правлячого єпископа Бучацької єпархiї.
У 2004-2005 роках навчався у Папському Селезіанському університеті у Римі на факультеті «Пасторальна праця з молоддю». Під час навчання проживав в Українськiй Папськiй Колегiї iменi священномученика Йосафата.
17 липня 2005 року одружився зі Свiтланою Перчик у церквi Зачаття св. Iвана Хрестителя села Королiвка Борщівського району Тернопільської області.
У серпні 2005 року переїхав з дружиною у Данію та допомагав, як семінарист, у формуванні української греко-католицької громади у Копенгагені.
10 грудня 2006 року Василь Тихович отримав дияконські свячення у селі Стара Гута Богородчанського деканату Івано-Франківської єпархії з рук Преосвященного Владики Володимира Війтишина.
24 грудня 2006 року Василь Тихович висвячений на священика у храмі святого Миколая села Козина Єзупільського деканату Івано-Франківської єпархії єпископом Кир Володимиром Війтишиним.
31 грудня 2006 року Василь Тихович відслужив свою першу Божественну Літургію у храмі Чуда Архистратига Михаїла села Новосілка, який належить до УПЦ КП.
8 квітня 2007 відслужив першу Божественну Літургію у церковній громаді Копенгагена і з того часу почав душпастирювати у Данії.
1 січня 2008 року декретом єпископа Петра Крика, Екзархом Апостольської Екзархії у Німеччині та Скандинавії, о. Василь призначений адміністратором для українців греко-католиків у Данії.
6 липня 2008 року засновано українську греко-католицьку громаду у місті Вайле.
20 серпня 2012 року о. Василь Тихович отримав бірітуалізм (право служити у латинському обряді) з Конгрегації Східних Церков (Ватикан) на прохання данського римо-католицького єпископа Чеслава Козона. З того часу допомагає данській римо-католицькій громаді у Копенгагені при храмі св. Ансгара.
25 березня 2014 року – отримав постійне місце проживання у Данії.
1 листопада 2014 року римо-католицьким єпископом Чеславом Козоном о. Василь назначений на посаду судді у церковному Трибуналі єпархії Копенгагена.
11 квітня 2015 року засновано українську греко-католицьку громаду у місті Ольборг.
1 грудня 2016 року отець Василь Тихович інкардинований, як священик, до Апостольської Екзархії у Німеччині та Скандинавії.