Понеділок, 15 червня 2015

Літо 2014 – страшний сон дончанина

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Пам'ятник "Твоїм визволителям, Донбас" у Донецьку присвячений всім тим, хто звільнив цю землю під час Великої Вітчизняної війни. Пам'ятник "Твоїм визволителям, Донбас" у Донецьку присвячений всім тим, хто звільнив цю землю під час Великої Вітчизняної війни. Фото: Власний архів.

Студент із Донецька написав про свої враження, як на початку літа минулого року почалася війна на Донбасі.

Початок літа для студента це, зазвичай, сесія. На вулиці тепло, світить сонечко, кортить гуляти, а студенти сидять за книжками та конспектами. Це літо – виключення з правил. Сесія була закрита за один день! Здавалося, що треба радіти тому, що тепер літо повністю вільне і можна насолоджуватись теплом, але… Є одне але! Почалася війна.

Спочатку це було щось незрозуміле для нас, донеччан які звикли жити у мирі і спокої. Перші постріли лунали ще 26 травня, а на початку літа посилились. Безмежна кількість блокпостів, люди у камуфляжі зі зброєю, військова техніка… Здавалося, що я потрапив в американський бойовик.

Треба їхати!

Сидіти вдома не хотілося, і я вирішив поїхати до тітки в Новоросійськ. З Донецька потяги на Росію не йдуть,тому потрібно було їхати до Ясинуватої. Шлях пролягав через один з найбільших блокпостів.

Наш автобус спиняли, але водій подумав, що кажуть проїжджати без зупинки. Те, що було потім, я навіть зараз згадую з жахом. По нашому автобусу почали стріляти. Водій миттєво зупинився. На щастя, ніхто не постраждав, але «ополченець» чеченської зовнішності залетів до автобусу і почав кричати на водія. Нас перевірили ретельніше ніж інші автобуси, але відпустили. «Гарний початок відпочинку», – написав я тоді в соцмережі.

Їхав я на тиждень-два. У підсумку залишився на півтора місяці! Вдома сидіти не хотілося, я побував у Ростові, Краснодарі, Семигорську, Геленджику, Анапі, Кабардинці на плато Лаго-Накі. Фізично відпочив вдосталь, але морально… Кожен день читав шокуючі новини з Донецька про обстріли, які тоді були незначними. Основні бойові дії розгорталися навколо Слов’янська.

Повертаючись додому

Одного ранку, коли я вже збирався повертатися додому, з’явилася новина, що бойовики перебралися до Донецька. Було страшно, але я вирішив їхати додому. Виявилося, що потяги через Ясинувату не ходять через підрив залізничних колій. Що ж робити? Треба їхати до Києва. Ця поїздка також була жахливою.

Все почалося з того, що потяг йде з Краснодару, до якого треба їхати машиною майже дві з половиною години. Ми виїхали за 3 години і потрапили у величезну пробку. На гірській дорозі сталася аварія і ми більше години проїжджали відстань у 5 кілометрів.

Мій дядько, який був за кермом, аж занадто правильний водій. Взагалі ніколи не порушує! А тут він гнав по трасі 120 км/год. І все було б добре, якби на одному з поворотів на великій швидкості до нас зі зустрічної смуги не вилетіла на шаленій швидкості машина. Асфальт був мокрий, а водій не впорався з керуванням.

Перед очима дим з під коліс, свист гальм. Я не знаю як, але ми змогли ухилитися від зіткнення. Це такий адреналін… Зупинятися не було часу, тому ми на ходу випили заспокійливого, яке не допомагало.

Коли під’їхали до вокзалу, залишалося 5 хвилин до відправлення потягу. Я з сумками біг що є сили. Дивлюся на електронне табло, а там напис: «Поезд задерживается. Предварительное время задержки – 7 часов»! І куди ми так поспішали?

Довелося 7 годин гуляти Краснодаром. Вечірнє місто зачаровувало: свіжі фонтани, жива музика, святкова атмосфера. Це все нагадувало донецький бульвар Пушкіна в найкращі часи.

Ми прийшли через 6 годин, а табло вже віщувало: «Поезд задерживается на 11 часов». Куди вже йти? Ми вирішили чекати на вокзалі. Спливли 11 годин, тоді оголосили: «Поезд задерживается. Ожидаемое время задержки 11 часов 30 минут». І так кожні пів години: 12, 12:30, 13…

Але о восьмій ранку, з 14-годинною затримкою я нарешті вирушив додому. Загалом же потяг запізнився до Києва на 28 годин! А з їжі у мене було дві сосиски в тісті, два огірки та пачка печива. Я вирішив більше спати, щоб їсти не хотілося. Вночі розбудили прикордонники. Так ретельно мої речі ще не передивлялися. Перетрусили навіть спідню білизну!

Подорож з Києва в Донецьк

У Києві я заночував у знайомих і наступного дня поїхав далі електричкою. І тут не обійшлося без казусів. Електричка, якою я їхав, загорілася! Сусідній вагон задимівся так, що нічим було дихати. І все це посеред лісу. Дякувати Богу, за півгодини загасили і вирушили далі. На щастя, вже без пригод.

Зовсім скоро я зустрівся з батьками і ми разом вирушили додому. Дорога пролягала через Слов’янськ та Краматорськ. Знищені будинки, розбита військова техніка. Тоді це ще дивувало. Але найгостріші враження очікували нас на моєму «улюбленому» ясинуватському посту.

Виявилося, що за кілька годин до нашого візиту його обстріляли з «Градів». Під’їхати до блокпосту ми не змогли, тамтешні бойовики почали стріляти у наш бік. Ми вимушені були розвернутися і їхати до Донецька якимись маленькими вуличками через Ясинувату і Макіївку.

Нарешті я вдома. Це єдине, про що я думав, коли зайшов у свою кімнату. Подорож запам’ятається на все життя. Безумовно!

Прочитано 701 разів Останнє редагування Четвер, 16 червня 2016

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Підтримай нас

CVR номер: 35 70 79 64.

Підтримай нас

 

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   tv   g

Made by Amaze Studio Team