Понеділок, 22 червня 2015

Іловайський котел. Під грифом «Таємно».

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Снаряд реактивної системи залпового вогню. Снаряд реактивної системи залпового вогню. Фото: Власний фотоархів.

Українська студентка, яка жила до початку військових дій в Іловайську, розповіла про побачене пекло в рідному місті.

Тривала АТО, а насправді кривава війна на Донбасі, забирає не тільки життя мирних громадян і військових, але і стирає з карти українські міста.

Я виросла в маленькому українському містечку Іловайськ, який набув сумної популярності влітку 2014 року. Хто б міг подумати, що нічим не примітний залізничний вузол з населенням 17 тисяч людей стане стратегічним об'єктом в ході проведення антитерористичної операції.

Під мирним небом

Історія українського Іловайська завершилася рік тому, коли «русский мир» обрушився на Донбас. Місто розгромили, розбомбили, знищили. Його немає. Тепер тільки залишається «витягувати» з пам'яті фрагменти про малу батьківщину.

Містечко було хоч і провінційним, але цілком придатним для життя. У ньому функціонувало чотири школи, дві поліклініки, одна лікарня, Будинок культури, танцювальні школи, Будинок творчості, міська бібліотека, стадіон, спортивний комплекс і, звичайно, годувальниця іловайчан – залізниця (адже 60 % жителів працювали саме там).

Варто зізнатися, що життя в Іловайську було досить обивательське: дім – робота – дім, в школу – зі школи, у садочок – з садка. Щоб культурно провести час, городяни їздили в Донецьк.

Це не було проблематично, адже в одну сторону поїздка займала до однієї години на автомобілі або півтори години на автобусі. Але натомість зазначу, що кілька разів на рік влаштовувалися культурні заходи, які збирали на вулицях міста всіх іловайчан.

День міста «по-домашньому»

Кожну першу неділю вересня святкувався День міста. Ніхто із зірок для Іловайська не співав, атракціони не працювали (з причини їх відсутності) та діджеї з Європи не проводили дискотеку просто неба. Все відбувалося набагато скромніше і «по-домашньому».

У центрі міста формувалася величезна колона зі школярів і працівників міських державних підприємств, які в маскарадних костюмах, з плакатами і численним реквізитом йшли до парку. Часом хода розтягувалася на півкілометра (для маленького міста це багато)!

Примітно, що представники різних установ змагалися між собою «кричалками», у кого наряд найкращий. Далі починався «танцювально-пісенний» концерт на стадіоні. Апофеозом вечора ставав святковий феєрверк. Але на цій ноті День міста рідко закінчувався. Зазвичай народні гуляння тривали до світанку.

Українське 9 травня

До числа свят з «об'єднавчою функцією» можна віднести і День Конституції України, і День незалежності України (так-так, ці свята раніше користувалися в Іловайську популярністю), і Новий рік, і День залізничника, і 9 травня.

До слова про «фашистську Україну». Коли Іловайськ був українським містом, в ньому щороку влаштовувалися мітинги та концерти до 9 травня. Все-таки пам'ятали українці, як «діди воювали».

Життя в маленькому містечку йшло своїм чином. На ньому ніколи не відображалася зміна політичних сил країни. Все було як завжди: зарплати низькі, ціни на продукти як і скрізь і асфальт в гігантських тріщинах. З приходом «русского мира» стан справ змінився (крім останнього пункту).

Іловайськ – місто мертвих

Підвальна вогкість, їжа на вогнищі, залпи «Градів», свисти хаотично падаючих снарядів – це Іловайськ серпня 2014 року. Цей місяць приніс колосальні руйнування і забрав сотні життів як мирного населення, так і хоробрих українських вояків.

«Іловайський котел» увійшов в історію України як найкривавіша сторінка антитерористичної операції на Донбасі. Поразка ЗСУ сколихнула громадськість не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами.

Під час активних бойових дій я була в Україні, але мої думки були в Іловайську, адже там знаходився мій батько. Він інвалід, якому на «трьох ногах» доводилося по десять разів на день спускатися в підвал, щоб підвищити шанс вижити в жорстокій війні.

За кілька днів боїв в Іловайську «пропало» світло, ще за кілька – газ. По телефону батько сказав, що містяни повністю відрізані від світу: «Ми не знаємо, що відбувається в місті, на сусідній вулиці. Ми тільки чуємо, що дуже сильно стріляють. Страшно».

Цілодобово я моніторила новини з фронту в надії, що це пекло скоро закінчиться. Закінчилося. Через місяць. Поразкою ЗСУ.

Після «котла»

4 вересня я поверталася в Іловайськ. Під'їжджаючи до міста, фізично відчувала «запах» смерті. Траса вздовж і впоперек була порізана гусеницями танків і усипана воронками від снарядів, дерева «спали» на узбіччі, обнявши землю, електричним стовпам зламали спини.

Позначу, що Іловайськ розділений на дві частини залізничним полотном. Містяни називають їх «місто» і «та сторона». «Місто» було зайняте днрівцями, а «та сторона» українською армією. Проїжджаючи по «тій стороні», я побачила, як виглядає пекло. Війна знесла все на своєму шляху, залишивши тільки міни, що не розірвалися.

Коли їхала, бачила з вікна машини новий для мене «архітектурний ансамбль»: будинок без даху, будинок без стін, будинку немає, будинку немає, будинок без стін. І так нескінченно. Школа № 14, в якій дислокувалися українські військові, була повністю зруйнована, а на її подвір'ї стояли дотла згорілі автомобілі.

Приїхала в «місто». Будинок без даху, будинок без вікон, будинок без стін, обгорілий будинок, будинок з пробоїною в стіні, будинку немає. Я це вже бачила.

Людей на вулиці було небагато, тільки поряд з точкою продажу склопакетів стояла черга. Магазини не працювали, і ринок не працював. Залізниця була зруйнована. Люди раділи, що днрівці вигнали «укропів», але в той же час оплакували своє колишнє життя.

Страшно було підходити до батьківського дому. Я не уявляла, якою буде майбутня зустріч.

На порозі я побачила батька. Змарнілого і посивілого. Ми довго обнімалися і плакали.

«Іловайські таємниці»

Я прожила в Іловайську лише два тижні. Не змогла довше. Я – українка. За цей час я дізналася, як люди ховали своїх загиблих рідних у дворах, як вони місяць жили в підвалах, як було страшно, як готували їжу на вогнищі біля будинку, як на них обвалювалися власні будинки, як деяким пришивали або ампутували руки і ноги, як українські полонені солдати ремонтували дахи.

Точно невідомо, скільки загинуло під кулями мирних людей. Невідомо і скільки загинуло українських вояків. Адже дані про хід операції в Іловайську досі засекречені. Наприклад, колишній Міністр оборони Гелетей на засіданні тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування подій в Іловайську відмовився доповідати інформацію при журналістах і залишив засідання.

Пізніше Військова прокуратура України озвучила, що в боях загинуло 459 солдатів. Командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко, який воював під Іловайськом, заявляє про тисячу загиблих. А іловайчани кажуть, що в боях загинуло майже три тисячі українських бійців! Загиблих днрівців удесятеро менше – майже 300 осіб.

Якщо не ділити на «своїх» і на «чужих», то мені шкода людей, які загинули, у яких загинули близькі, у кого тепер немає дому (як у прямому сенсі, так і переносному). Не хочеться, щоб війна забрала у нас ще й людяність.

Життя по-російськи

Зараз Іловайськ – це місто-герой фантастичної Новоросії з бутафорською владою. Люди, які в своєму житті розумом нічого не змогли досягти, тепер з автоматами стоять на чолі міста.

Для Іловайська слово «жити» трансформувалося в слово «виживати». Ціни на продукти «підскочили» в 2-3 рази в порівнянні з цінами на ті ж товари, що продаються на території України. Максимальний рівень зарплат – 1 500 грн., Але так тільки на залізниці (яку відновили для поставок військової техніки з Росії для бойовиків).

Працівники бюджетної сфери зарплату отримують або гуманітарною допомогою, або взагалі не отримують. Пенсії виплачують нерегулярно в розмірі однієї тисячі гривень для всіх, незалежно від робочого стажу. Виплата допомоги не здійснюється.

У порівнянні з минулим життям Іловайська, з'явилися і нововведення – бівалютна грошова система (гривні і рублі), військова комендатура як найбільш впливова міська інстанція, комендантська година, бойовики як «місцева еліта», відсутність правового поля і «гуманітарка».

Іловайчани раді, що тепер ніхто не утискає російськомовне населення.

Прочитано 1099 разів Останнє редагування Четвер, 16 червня 2016

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Підтримай нас

CVR номер: 35 70 79 64.

Підтримай нас

 

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   tv   g

Made by Amaze Studio Team