Субота, 12 квітня 2014

Донбас протестний: видимість і реальність Рекомендовані

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)
Наталя Казьоннова. Наталя Казьоннова. Фото: Власний архів.

Жителька Донецька, журналіст, поділилася своєю точкою зору на ситуацію на Донбасі та витоки проблем сьогодення.

Мене звати Наталя. Я росіянка. Народилася і живу у Донецьку, Україна. Мій батько родом з Сибіру – Кемеровської області. Його батьки разом з трирічним сином приїхали сюди у 1955 році. Мама з’явилася на світ у Донецьку. Її мати – у Баку, в родині відісланих з Татарстану репресованих радянською владою селян. 1938-го року їх депортували з Азербайджану у Сталіно – це попередня назва Донецька. Так моя родина зібралася на сході України. Подібних історій – сотні тисяч. Жителі усього СРСР приїздили на Донбас у роки індустріалізації, піднімали регіон після Другої світової війни. І залишалися. Вони перемогли посушливий степ, наповнили водосховища, зросили родючі чорноземні лани, побудували робочі мономіста. Стали людьми важкої праці – шахтарями, металургами, хіміками, машинобудівниками.

Розпад СРСР згубно позначився на економіці Донбасу, призвів до занепаду багатьох підприємств. 1990-і роки запам’ятались шахтарськими страйками через борги із заробітної платні, розгулом бандитизму, стріляниною на вулицях, захопленням перспективних вугільних шахт, великих заводів.

Найбільш життєздатні представники кримінального світу трансформувалися на місцеву еліту, яка розширила свій вплив у національних масштабах. Екс-президент Янукович – з їхнього середовища, один з «донецьких». Так в Україні називають представників впливового клану. Шлях Януковича до верхівки влади був тривалим. Правління – повним на нездійсненні обіцянки, що знайшли відгук після краху ідеалів Майдану-2004. Саме тому він став президентом. Падіння Януковича, стрімке і ганебне, залите кров’ю Небесної сотні Майдану. Навіть на батьківщині уродженець Донбасу втратив поплічників після підлої і цинічної втечі до Росії у лютому 2014 року.

У нас не було масової підтримки нинішнього Майдану. Тут люди звикли, що їм постійно хтось вказує шлях, керує діями, приймає рішення. Вони не можуть вийти на майдани своїх міст і виказати невдоволення. Це ментальне явище. Його неможливо викорінити за короткі місяці українського протесту. Але саме шахтарі Донбасу в останні роки існування СРСР виступили лідерами хвилювань – влаштували масові страйки. Тоді вони не вимагали виплатити борг із зарплати, як у 1990-і. Вони відстоювали право на покращення умов праці. Сьогодні шахтарі понуро і покірливо плентаються в ар’єргарді протестів і примикають до нечисленних маргінальних мітингів під російськими прапорами.

До березня 2014 року на Донбасі мало хто замислювався про федералізацію. Та й зараз це не бентежить уми звичайних жителів регіону. Дані останніх соцопитувань показують, що не більше 25 % населення підтримують подібні ініціативи. Але потворна призма брехливих новин російських телеканалів перетворила Донбас на регіон-вигнанець, що жадає слідом за Кримом перестати бути частиною єдиної України.

Насправді ж на площі міст Донеччини з населенням 4,5 млн на вихідні, немов за розкладом, загалом виходять не більше 5-7 тис. людей. Втім ЗМІ Росії відображають дійсність, свідомо плутаючи поняття «маси» і «масовка».

В основному учасники мітингів – пенсіонери. Вони пам’ятають процвітаючий радянський Донбас, дешеві харчі, високі зарплати і соціальні гарантії. Ностальгують за молодістю. Молодь представлена агресивними хлопцями і дівчатами, частіш за все не місцевими, з Росії. Вони діють за явною схемою безглузді, істеричні гасла, прояви насилля щодо прибічників єдиної України. Стверджують, що на Донбасі забороняють російську мову. Кричать про жахіття Євросоюзу, де зневажаються традиційні цінності і начебто усі поголовно – гомосексуалісти та збоченці.

6 квітня «проросійські активісти» «спонтанно» захопили Донецьку облраду і оголосили про створення Донецької народної республіки. Вони обирають «міністрів» і затверджують головнокомандуючого неіснуючих військ. Розграбували і обнесли колючим дротом головну адміністративну будівлю Донецької області. Встановили на даху прапор Росії. В їхніх рядах немає єдності, процвітають алкоголізм і розпуста. Їх мізерно мало, вони не мають реальної підтримки, окрім брехливих новин на російському ТБ. Проте несуть загрозу майбутньому Донбасу у складі України та можуть стати сподвижниками зриву дострокових президентських виборів у травні 2014 року. Ними вміло маніпулюють ляльководи з Москви. В деякі моменти цей театр абсурду затьмарює розум усвідомленням жахливих перспектив – Донбас може стати черговою невизнаної територією на карті Європи і повторити долю Придністров'я чи Абхазії. Доля Криму нам не загрожує. Росії не потрібен регіон з масою економічних і соціальних проблем. Ми можемо стати околицею цивілізованого світу і не примкнути до варварської Росії, колосу на нафтогазових ногах.

Події 12 квітня тільки посилили тривожні передчуття. Протягом декількох годин відділи міліції одразу кількох міст Донбасу без опору здалися нечисленним збройним бойовикам у камуфляжній формі. «Зелені чоловічки» нещодавно вже були провісниками великої біди – в Криму все почалося з їхньої появою. Київська влада бездіє. Термінових заходів не вжито. Хочеться вірити, що лише поки. І що не буде занадто пізно, і ми зуміємо зберегти Донбас у складі України.

...В ці буремні тижні я гостро відчула різницю між поняттями «російський» і Росія. Я залишаюся росіянкою за національністю, пишу цей текст російською мовою. Але мені стала чужою Росія президента Путіна. Я не відрікаюся від батьківщини своїх бабусь, дідусів, батька. Мені боляче різати власну долю. Але сьогодні і, впевнена, надовго, для мене Росія буде агресором і окупантом, котрий здійснив замах на все, що мені дорого, що я люблю. На мій Донецьк, мою Батьківщину. Ім'я їй – Україна.

Переклад Олени Яних

Прочитано 813 разів Останнє редагування Четвер, 27 грудня 2018

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Підтримай нас

CVR номер: 35 70 79 64.

Підтримай нас

 

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   tv   g

Made by Amaze Studio Team